чортомрячина.
– Коротше,– вів далі Мафін,– ви всі напевне чули про міські легенди. Це, типу, історії або чутки, що про них ніхто достеменно не знає, чи то правда, чи ні.– Він нібито запитально обдивився присутніх, але ніхто не вимовив ані слова.– Фактично, це такі собі сучасні міфи. І зараз я розкажу вам один із них.
Мафін замовк, потім підвівся на коліна й, втупившись у полум’я своєї свічки, продовжив:
– Цю історію колись розповіла мені бабця. Коли вона була молодою, дівки у їхньому селі любили ворожити на Святвечір. Забобони, що поробиш… Так от, одна з її подруг якось порушила головне правило: сама всілася вдома перед люстром і почала ворожити на судженого. Це зазвичай треба робити рівно опівночі, бо нібито саме в цей час відчиняються всі таємні брами і людина здатна зазирнути в майбутнє. Вона весь вечір думала про майбутнього жениха, а коли настав призначений час, узяла воскову свічку й почала водити нею перед дзеркалом, гукаючи коханого: «Прийди до мене! Прийди до мене! Прийди до мене!» – Мафін стишив голос до шепоту.– Тож бабця казала, що в дзеркалі тій дівчині відкрився ліс. А посеред лісу – мисливець… О, забув: на все це ворожіння є рівно одна хвилина. Типу, з нуль-нуль годин до нуль-одної… Тоді брама миттєво зачиняється, і якщо не встиг прибрати свічку й відвернутися, може статися щось погане… Так, на чому я… А!
Коротше кажучи, там виявився мисливець. Він, типу, походжав лісом із рушницею й полював, а дівка ніяк не могла роздивитися, красивий той чоловік чи не дуже. Так придивлялася, що не затямила, як спливла хвилина. Вона це зрозуміла, коли той мисливець несподівано повернувся і наблизився до неї майже впритул! А далі із люстра з’явилася якась фантомна рука й черконула її по обличчю мисливським ножем. Не дуже сильно, але крові було вдосталь і шрам залишився. Бідолаха так перелякалася, що розбила оте люстро до бісової матері, а потім її ледь не довелося доправляти до «дурки». Втім, згодом все потроху залагодилося…
Хлопець зробив багатозначну паузу й окинув усіх таким поглядом, ніби справді розумівся на тому, що розповідає.
– І що далі? – нерішуче поцікавилася Лана.– Так і зсунулася з глузду?
– Ні.– Мафін знову підвищив голос.– Далі найцікавіше! Кілька років потому зустріла вона чоловіка. Усе чікі-пікі, любов-морков. І той якось розповів їй отаку історію. Нібито колись він дуже любив полювати. І під час чергової вилазки до лісу щось його так торкнуло, що він раптово втратив свідомість. А коли отямився, виявив, що лежить посеред якоїсь галявини, рушниця валяється поруч, а в руці у нього – мисливський ножик із кров’ю на лезі. Чоловік злякався не на жарт, обдивився себе з ніг до голови, але не виявив жодного поранення, а тоді злякався ще більше. Гадає: втратив розум і когось уколошкав. Але поблизу нікого, та й слідів на землі жодних. Відтоді він кинув полювати, бо те, що сталося, сприйняв за якийсь знак згори – типу, не треба тинятися лісом, бо там на тебе чекає якась біда.
У кімнаті запанувала тиша. До Мафінової розповіді почали дослухатися
