нічим не відрізняється від мирного часу. Солдатів не лякає рукопашний бій через те, що їхні щоденні тренування можна без перебільшення назвати пекельними. Їхня фізична та технічна підготовка доводить, що несподівана контратака супротивника не зможе захопити їх зненацька.
Коли римське військо увіходить на чужу територію, воно уникає зіткнення з ворогом, доки не облаштує свій табір. Вояки вирівнюють майданчик, якщо він не був рівним, а потім великий загін теслярів зводить навкруг нього огорожу. На рівній відстані одна від одної будуються вежі, між ними розташовуються пристосування для метання стріл, каміння та інших снарядів. Зокола по периметру викопують рів, по чотири лікті11 завширшки та завглибшки. Ставляться четверо воріт – по одному з кожної сторони квадратного табору. Їх роблять достатньо великими, щоб заганяти худобу до табору і щоб військо могло залишити табір досить швидко. Всередині табір поділено вулицями, намет командувача стоїть у центрі. Також виділені окремі зони для солдатських наметів, для ковалів і для зберігання припасів.
Військо розбите на невеликі підрозділи. Кожний підрозділ відповідає за власне забезпечення, тобто запаси дров, води та пшениці. Усе робиться спільно: солдати разом їдять і планують свій сон так, щоб нести сторожову вахту по черзі. Команди подаються звуком горна. Щодня командувач змінює пароль, щоб до цієї польової фортеці не прокралися ворожі шпигуни. Також командувач віддає різні накази, що через старших офіцерів потрапляють до центуріонів12 і далі – до війська. Таке підпорядкування дозволяє тримати під контролем усе, що роблять солдати, і, за необхідності, розвертати їх у бойовий порядок за лічені секунди.
Вступаючи в бій, римляни мають заздалегідь розроблений план дій на випадок будь-якої несподіванки. Кожне рішення виконується миттєво. Внаслідок цього вони майже ніколи не припускаються помилок, а якщо й припускаються, то можуть швидко їх виправити, бо вводять у дію резервний план. Вони не турбуються, коли щось іде не так тому, що стратегія не спрацювала, як то було задумано, і радше зазнають поразки через помилкову стратегію, ніж переможуть у результаті щасливого випадку або непродуманого поривання. Удача потрібна гарячим головам, плани на ній не будують. Якщо ви все добре спланували, але програли, то, принаймні, можете втішатися усвідомленням того, що зробили все можливе, щоб цьому запобігти.
Тренуючи своїх солдатів, Рим прагне укріпити не лише їхнє тіло, а й дух. Страх також загартовує солдата для бою. Для будь-кого з легіонерів, які втекли з поля бою, закон вимагає смертної кари. На смерть можуть засудити і за лінощі. Будь-який римський воєначальник є навіть суворішим, аніж римський закон: він стежить за тим, щоб у війську закон був однаковим для всіх і виконувався беззастережно. На всіх тих, хто не виправдав високих сподівань, неминуче очікує одна гірка доля. Там де батіг, там і пряник. Полководці
Римський лікоть – міра довжини, що дорівнювала 44,4 см.
Центуріон – офіцер у давньоримському війську. Слово походить від лат.
