в цю халепу, тому що віддала свою владу. Ти отримала шанс засвоїти урок. Я хочу, аби ти скористалася ним і ніколи більше не припускалася такої помилки. Закон джунглів. Закон сили.
Вам, мабуть, знайомі такі прикрі уроки – вони повторюються знову і знову, доки їх не засвоїш.
Я зрозуміла. Я вільна. В джунглях. Нряяяв! Цей досвід був для мене важливішим, ніж мій покровитель і наставник міг собі уявити.
– Я розумію, насправді, – сказала я. – Я розумію: те, що мені пропонують, жалюгідне. Вони намагаються залякати мене. Це лайно, якого в джунглях до біса. Я знаю це, знаю.
Я наполегливо продовжувала. Зморшка на лобі глибшала – як так піде, то незабаром доведеться колоти ботокс.
– Та якщо я скористаюся своїми законними правами – а я знаю, що маю під собою дуже міцний ґрунт, – якщо вирішу застосувати в цій ситуації прийоми кунґ-фу, тоді хтось може втратити свій дім або зіпсувати собі репутацію. Я знаю, що «чесна» гра коштуватиме мені купу грошей – грошей, яких у мене немає. Поки що.
Я машинально намалювала кілька закарлючок на папірці, що лежав переді мною, й повела далі:
– Хай поцілують мене в дупу, та я не бажаю руйнувати будь-чиє життя. Має бути спосіб…
Мій голос завмер. Я визирнула у вікно й побачила растамана10, що проїздив повз на велосипеді. «Цікаво, чи має цей хлопець відповідь», – подумала я.
А потім мій наставник перервав мовчання. Його слова прозвучали м’яко й водночас категорично; доброзичливо, проте страшенно серйозно:
– Ви підприємець чи хто?
То було запитання, не критика. І воно повисло в повітрі, ніби меч над вівтарем. Здається, я навіть чула, як десь далеко б’ють барабани племені. Я мала пройти випробування. Двері №1: Самоповага. Розрахунок на власні сили. Самовизначення. Двері № 2: Збереження поваги дуже багатого, високоінтелектуального інвестора, який щиро прагне допомогти. А дуже багаті, високоінтелектуальні, щиро готові допомогти інвестори – не ті люди, у стосунках з якими варто спалювати мости. До того ж я була безмежно вдячна йому за все. Я була просто вимушена правильно відповісти на його запитання.
Закон джунглів. Їсти, аби не з’їли тебе. Кусати, якщо вкусили тебе. Бути безжальним.
Уся кар’єра промайнула переді мною за мить – ніби поворот з автостради, повз який ти проносишся на високій швидкості. Коли мені було вісім, я продавала лимонад за стійкою – і мала прибуток, до речі. Потім я організовувала продаж квитків на шкільний карнавал (батьки мали сплачувати подвійну ціну). Я вмовляла банкірів надати кредити під вигідніші відсотки, а інвесторів – вкладати свої гроші («Ми станемо справжнім проривом!»). Моє ім’я було на розгортках найвпливовіших журналів і в тисячах пошукових запитів користувачів інтернету. Я наймала співробітників і звільняла, потім наймала ще більше. IP11, CEO12, COO13. Я встигала творити дива
Растаман – послідовник молодіжної субкультури, що виникла на основі растафаріанства.
