щоб швидше позбутися гостя:
– Але від цього не обов’язково відразу ж з неба по-ллється сірчаний дощ.
– Не обов’язково, – сказав К. – Погода не та.
І вони зі сміхом розійшлися.
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
К. вийшов на сходи, під холодні пориви вітру, і подивився в темряву. Дуже зла, непривітна погода. Це чомусь нагадало йому спроби господині примусити його відповісти на запитання для протоколу і власну непокору. Хоча ці спроби не були надто вже відвертими, бо водночас вона намагалася відрадити його, а тому немає певності, переміг він чи піддався. Вона інтриганка за характером, і, здається, її дії такі ж беззмістовні, як вітер, ними керують якісь далекі чужі закони, що їх неможливо збагнути.
Не встиг він зробити й кількох кроків уздовж сільської вулиці, як побачив удалині непевне мерехтіння двох вогників. Його втішили ці ознаки життя, і він заквапився до них, а вони, у свою чергу, йому назустріч. Але коли він упізнав своїх помічників, то втіха чомусь змінилася розчаруванням. Напевно, їх послала Фріда, і вони вийшли йому назустріч із його ж власними ліхтарями, звільнивши його від темряви, яка гула довкола. Але він усе одно був розчарований, бо сподівався побачити когось чужого, а не цих старих знайомих, чия присутність обтяжувала. Помічники були не самі, разом із ними з темряви вигулькнув Варнава.
– Варнаво! – вигукнув К. і простягнув йому руку. – Ти до мене?
Несподівана зустріч примусила К. на якийсь час забути про неприємні спогади, пов’язані з вістовим.
– До тебе, – сказав Варнава як завжди привітно. – З листом від Кламма.
– Лист від Кламма! – сказав К., відкинувши голову назад, і поспіхом забрав листа з рук Варнави. – Світла! – кинув він помічникам, ті притиснулися до нього справа і зліва та підняли ліхтарі.
К. змушений був скласти аркуш до крихітних розмірів, щоб захистити його від вітру. Тоді прочитав:
«Панові землеміру із заїзду «Біля мосту»!
Землевимірювальні роботи, які ви здійснили, заслуговують на мою похвалу. Не гіршою була й праця помічників, ви змогли зробити їх ретельними. Не втрачайте старанності! Закінчіть справу гідно. Якщо ви зупинитеся напівдорозі, це викличе моє незадоволення. Що стосується всього іншого, не турбуйтеся, питання про винагороду незабаром вирішиться. Я пам’ятаю про вас».
К. підняв очі над листом лише тоді, коли його помічники, що читали значно повільніше, тричі вигукнули «Ура!», радіючи добрій звістці, а ліхтарі від цього захиталися.
– Тихо будьте, – сказав їм К., а потім звернувся до Варнави: – Це помилка.
Варнава його не зрозумів.
– Це помилка, – повторив К., і пообідня втома знову навалилася на нього. Шлях до школи видавався ще таким довгим, а за Варнавою стояла вся його сім’я, і помічники тиснулися до нього, аж він мусив відштовхнути їх ліктями. Як Фріда могла послати їх сюди, він же наказав усім залишатися в школі.
Він і без них знайшов би дорогу додому, і це було б навіть легше, ніж у такій компанії. Один із помічників обмотав довкола шиї шалик, обидва кінці якого
