буде жити в регіонах з водним дефіцитом.
Сільське господарство та промисловість не можуть обійтися без використання прісної води. Для того, щоб видобути одну тонну міді, потрібно 5 000 тонн води, для однієї тонни сталі – не менше 300 тонн, а для того, щоб переробити тонну бавовни – 200 тонн. Назад, до річок та озер, вода повертається вже забрудненою, навіть тоді, коли проходить через системи очищення. Підводні мешканці страждають від забруднення води, оскільки воно порушує звичні умови існування.
Іноді відбуваються справжні катастрофа. Одна з найстрашніших— розлив нафти яку зазвичай перевозять на величезних танкерах.
Кожен городянин використовує за добу від 300 до 500 літрів води. Ця цифра складається не тільки з тієї води, яку він використовує для приготування їжі та прання, але й з побічних водних «витрат». Хліб, який ми купуємо, замішується на воді. Опалення в більшості будинків також водне. Нарешті, користування каналізацією пов’язане з неабиякою витратою води.
Нафта набагато легша за воду, вона розтікається по її поверхні тоненькою плівкою. Це призводить до загибелі багатьох морських мешканців: рибам не вистачає кисню, морські птахи – баклани, чайки – настільки забруднюють своє пір’я, що не можуть піднятися в повітря. Весь світ обійшли фотографії бакланів, перемазаних нафтою і тому приречених на смерть.
Коли на великих ріках будують греблі для електростанцій та шлюзи, щоб полегшити судноплавство, іноді забувають про те, що ці штучні перешкоди стають причиною вимирання риб, які звикли нереститися саме тут. Зазвичай це дуже цінні риби – лосось, осетер. Якщо вони не можуть дістатися до звичних місць нересту, наступного року їх стане набагато менше. Зараз біля великих гребель та шлюзів будують спеціальні обвідні канали, якими риба може дістатися до нерестилищ.
Під загрозу загибелі іноді підпадають не окремі види, а цілі моря. Сумним прикладом є Аральське море, яке на сьогодні майже не має надії на порятунок. Не так давно Арал був центром оазису. Його прозора і не надто солона вода була добре насичена киснем і давала притулок численним водним мешканцям. Береги цього моря оточували величезні зарості рогозу та очерету, з якого виготовляли папір. У морі процвітало риболовство. Воно, крім того, пом’якшувало місцевий клімат, зменшувало спеку.
У загибелі моря винні люди. Саме вони почали вирощувати на берегах двох річок – Амудар’ї та Сирдар’ї – бавовну.
Ці повноводні річки Артерії планети колись впадали в Аральське море, забезпечуючи його прісною свіжою водою. Зараз на деяких мапах можна побачити ту саму картину, але насправді жодна з цих річок до Аралу не дотікає. їх майже цілком «розбирають» іригаційні канали (тобто канали, які використовують для зрошування полів). Ці канали були побудовані наспіх, без урахування особливостей ґрунту та кліматичних умов. У результаті за 10 років зрошення на полив бавовняних плантацій було використано 83 млрд
