хвилі загального хаосу намірився перейти нарешті лінію фронту. Усвідомлюючи собі ризик цього заходу, Шеремет усе одно розумів, що кидати Ліду тут, у більшовицькому Києві, куди небезпечніше. Гіркий, навіть трагічний досвід минулого року став визначальним.
Не раз Шереметові, який пробирався тилами, тепер йому ворожими, перевіряли документи. Але щастило. Паспорт не викликав підозри. Так само, як і вигадана історія про те, що повертається з визволеного силами Червоної армії Житомира. Там він, колишній земський лікар, нібито пересиджував смутні часи. Більшість житомирян не сприймала київських утікачів, які могли привести за собою червоних і втопити їхнє місто в крові.
Знаючи це, Артем удавав, що зрадів більшовикам у Житомирі. Йому вірили. Зрештою, Шеремет не був схожий на офіцера. Та й узагалі на вояка. Цих пильні патрулі хтозна-яким дивом відразу виявляли в строкатому натовпі. Під сірою шинеллю з діркою на лікті в нього був цивільний одяг: піджак, несвіжа сорочка і штани. Бруд місили важкі черевики, більші на один розмір, із пожмаканими газетами всередині, щоб зручніше було йти. Таких мандрівників навесні 1919 року було чимало. І не лише, як гадав Артем, тут, під Києвом, а й усюди, де вже рік вирувала громадянська війна.
Опинившись у Києві, знайшов Мирона Романовського. Це було неважко. Родич жив у тому самому помешканні, де на нього лишилася чекати дружина. І Артем уже на порозі почув від свояка, що Лідію забрали в чека.
Зупинили просто на вулиці. Принаймні так кажуть очевидці. Молода жінка поверталася додому по обіді. Із самого ранку пішла. Хотіла ще раз спробувати влаштуватися десь на службу, щоб не голодувати й отримувати хоч якийсь пайок.
Як каже сусідка, що йшла о тій порі з протилежного боку вулиці, Ліда сама напитала собі лиха. Побачила, що троє озброєних патрульних, старшим серед яких був вусатий матрос у безкозирці, кльошах і навхрест підперезаній ременями шкірянці, зупинили перехожого. Немолодий чоловік видався їм дуже підозрілим. До того ж сусідка запевняла, що коли й не всі троє, то бодай один із них був добряче напідпитку. Це вусань звелів перевірити документи в буржуя. Коли затриманий почав сваритися на них, то говорив російською, але з дуже помітним українським акцентом. Від того вусань неабияк розлютився, узвав чоловіка петлюрівським агентом і вдарив його, збивши з ніг. Не здержавшись, Лідія кинулася до гурту і спробувала визволити чоловіка. За інших обставин на неї могли б і не зважити, але тепер швиденько забрали обох. Чоловік став пручатися. З ним панькалися до найближчого перехрестя. А тоді він набрид, і матрос застрелив його з маузера майже впритул – так, ніби виконував щоденну роботу.
А може, справді робив так кожного дня.
Ця трагедія сталася два дні тому. Шеремет винуватив себе: міг дістатися Києва раніше, але затримався в одному селі. Його пустили переночувати. Хазяйська донька мала передчасно народжувати. Як лікар, Артем мусив приймати пологи, потім на слізне прохання лишився ще на добу, щоб доглянути породіллю. Навіть побожився, що навідається,
