що мені чотирнадцять. Охоронець наполягає, щоб викликати батьків. Я намагаюсь бавитись у партизана – мовчу. Охоронець погрожує мені міліцією. Це лякає мене менше, аніж перспектива побачити тут батьків. Намагаюсь на мигах показати Насті, аби замість моєї мами вона привела свою. Так було б простіше. Але мала дурепа нічого не розуміє і приводить до супермаркету мою маму. Першим ділом я отримую ляпаса й чудово усвідомлюю, за що, а дядечко охоронець радісно вішає на мою совість ще кілька дезодорантів.
З батьками я посварилася, і вони не розмовляли зі мною кілька днів. Мама змусила мене перебратися з кімнати на другому поверсі вниз. Коли я позбирала речі, на наше подвір’я завітали якісь чоловіки й почали кричати, що наша хата горить. Справді, з-під даху, там, де була моя кімната, валив дим. Всі почали метушитися, бігти з відрами води на другий поверх. Це все було схожим на справжнісінький мурашник. Але ким були ті чоловіки, які повідомили про пожежу – не знав ніхто. Вони з’явилися несподівано й так само зникли.
Женя, хлопчик для офіціозу
З моменту, коли я зареєструвалась у соцмережі, а на той подвиг мене спонукала дівчинка Христя, з якою ми познайомилися через молодіжний журнал «Експрес-Кул», до мене «у друзі» почали додаватися різні хлопці. Переважно – якісь дурні та одноманітні. Мені важко з такими спілкуватися навіть досі. Одними з небагатьох зацікавлень для них були онлайн-ігри, дурнувата музика, алкоголь і такі самі дурнуваті дівчата, яких можна було легко розвести.
Одного з перших моїх інтернет-друзів звали Женею. Ми трохи поспілкувались із ним в онлайні. Щось таке зовсім незначне: про спільні вподобання, рок-музику, погляди на життя. Він для мене трохи вирізнявся від того всього гівна. Йому було п’ятнадцять, а мені – на рік менше. Женя одразу ж запросив мене погуляти, але оскільки мама до центру з невідомо ким відпускати не хотіла, то він приїхав до мене. І ми, як істинні неформали, після кави в задрипаній піцерії пішли на цвинтар. Я показала йому свою улюблену могилу, ми трохи посиділи, а потім продовжили вешталися між хрестами. У кінцевому результаті з цвинтаря він вийшов увесь у будяках і павутинні. Але він сказав, що я йому страшенно сподобалася, а мені це здалося дуже круто – мати хлопця-гітариста нікому не відомої групи. І вже цілу дорогу до зупинки він дивився на мене, як на богиню, а я лише час до часу з радощів поблискувала своїми брекетами.
– Чуєш, а давай зустрічатися? – видусив з себе Женя, пригладжуючи немите волосся, дбайливо зав’язане в тугий хвостик, коли ми стояли на автобусній зупинці.
– Та? Ну, добре, давай, – відповіла я. Це ж перший хлопець, який офіційно запропонував мені стосунки.
– Ти можеш приходити на наші репетиції в Старушку. Я тебе запрошую.
– Думаю, нє.
– Чого?
– Ну як чого? Мене мама не відпустить.
– А-а-а. Точно. Ну добре, тоді я буду приїздити до тебе.
– Окей.
– Диви, Жень, твоя маршрутка.
– А!
