сіла в крісло-гойдалку, де сиділа звичайно щодня по кілька годин. Вона мовчки злегка похитувалася, напівзаплющивши очі, а довге волосся захищало їй обличчя від світла димної лампи, що стояла на столі. Олмейр крадькома глянув на неї, та обличчя її було нерухоме, як завжди. Вона поволі повернула голову до батька й, говорячи, на превелике його диво, англійською мовою, спитала:
– Це тут був Абдула?
– Так, – одповів Олмейр. – Допіру пішов.
– А чого він приходив?
– Хотів купити тебе для Решида, – брутально відказав Олмейр, підпадаючи під владу гніву та дивлячись на дівчину, ніби сподіваючись, що вона виявить якісь почуття.
Та Ніна сиділа нерухомо, замріяно дивлячись у темряву ночі.
– Бережись, Ніно, – промовив Олмейр, помовчавши кілька хвилин і встаючи з крісла. – Будь обережна, коли їздиш сама човном. Цей Решид – негідник, і хто знає, чого від нього можна сподіватися. Ти чуєш мене?
Тепер вона вже стояла, збираючись іти й держачись однією рукою за запинало на дверях. Повернулася назад, одкинувши рвучким рухом важкі свої коси на спину.
– Ви думаєте, він насмілиться? – шпарко спитала вона, а тоді, знов повернувшись іти, додала тихше: – Він не насмілиться. Всі араби боягузи.
Олмейр вражено подивився на неї. Не ліг одпочивати в гамак, а розгублено ходив по веранді, часом задумано спиняючись біля билець. Лампа згасла. Перші проміння світанку проглядали із-за лісу. Олмейр тремтів у вогкому повітрі. «Не розумію, – бурмотів він сам до себе, стомлено лягаючи. – Чорт розбере цих жінок».
Скидається на те, що дівчина хоче, аби її хто взяв звідси.
І він відчув, що в серце йому прокрадається якийсь незрозумілий жах, і знову затремтів.
Розділ IV
Цього року, коли вже майже кінчався південно-західній мусон, до Самбіру дійшли непевні чутки. Капітан Форд, одвідавши Олмейрову оселю, щоб погомоніти увечері з її господарем, привіз останні числа «Стрейтс Таймс», з новинами про Ачинську війну та про нещасливу голландську експедицію. «Накоди» з рідких торговельних прау, що приїздили річкою одвідати Лакамбу, обговорювали з ним справи й, поважно хитаючи головами, нарікали на вибагливість, суворість і деспотизм оранґ-бленда, наводячи, як приклад їхніх утисків, цілковиту заборону торгівлі порохом та пильний огляд усіх запідозрених торговельних суден у Макассарській протоці. Навіть лояльна душа Лакамбова почувала внутрішнє незадоволення, що в нього відібрано дозвіл на торгівлю порохом і несподівано конфісковано сто п’ятдесят барил цього краму канонеркою «Принцеса Амелія», коли, після небезпечної плавби, порох майже привезли в гирла річки. Цю неприємну новину сповістив йому Решид, що, після нещасливого свого сватання, поїхав у довгу мандрівку поміж островів з комерційною метою. Він купив пороху для свого приятеля, й коли вже вертався назад, вітаючи свою
