Название:
Автор:
Жанр:
Серия:
Издательство:
явище доводить це ще рішучіше. В XVI ст. один французький державник запропонував у майбутньому більше не використовувати срібло як гроші, а карбувати монети із заліза – і то з тієї точки зору, мовляв, маса імпорту срібла з Америки позбавляє цей метал його рідкісності. Якщо натомість прийняти метал, який узагалі дістає певну вартість винятково через державне карбування, то тут, мовляв, була більша гарантія для потрібної обмеженості грошової величини; тимчасом, якби який-небудь власник срібла безпосередньо мав разом із ним також гроші, то бракувало б усякої межі для їх маси. Ця показова пропозиція виявляє дуже зрозуміле відчуття того, що шляхетний метал як такий не є придатним матеріалом для грошей, а постає останнім лише остільки, оскільки він встановлює неодмінну межу для виготовлення грошей; тож якщо він перестає робити це, його місце має заступати якийсь інший субстрат, до обмеженості якого мають більшу довіру – як і загалом тільки певні функціональні якості шляхетних металів надають їм переваги у вигляді засобів циркуляції, а якщо ж їм із певної підстави забракло їх, то їхнє місце заступає інший засіб обороту, що ліпше кваліфікований із цього погляду: за загальним визнанням у Генуї 1673 р. жахлива якість і незліченна відмінність монет, які надійшли в оборот, спричинили до того, що обіг базувався на векселях і переказах. Звісно, сьогодні ми знаємо, що тільки шляхетні метали або ж лишень золото дають гарантію для потрібних якостей, особливо для кількісного обмеження, і що паперові гроші уникають небезпеки зловживання шляхом довільного збільшення тільки через цілком певні прив’язування до вартості металу, які зафіксовані або законом, або самим господарством. Наскільки дієва доцільність цього обмеження – так що воно може повністю опанувати навіть початковою індивідуальною вигодою, – показує, наприклад, наступне явище. Під час Громадянської війни у Сполучених Штатах фактично була вилучена циркуляція паперових грошей (грінбекс) у західних штатах; хоча вони і були законним платіжним засобом, ніхто не наважувався повертати в них узяту золотом позику, при чому він одержав би прибуток у 150 %. Навіть на початку XVIII ст. схожим чином стояли справи з казначейськими бонами, що їх видавав французький уряд, перебуваючи у великій грошовій скруті. Хоча він і встановив законом, що чверть будь-якого платежу має виконуватися цими бонами, проте дуже скоро вони впали до вкрай мізерної частки своєї номінальної вартості. Такі випадки доводять, наскільки самі закони обігу консервують значення металевих грошей. І вони можуть це робити не лише згідно з типом наведених прикладів. Коли Банк Англії між 1796 і 1819 рр. уже не викуповував свої банкноти, знецінення їх щодо золота склало, зрештою, лише 3–5 %; однак внаслідок цього ціни на товари підвищилися на 20–50 %! І там, де примусовий курс валюти дозволяє перебувати в обігу винятково паперовим грошам і розмінним монетам, найтяжчої шкоди можна уникнути лише тим, що ажіо[30] на тривалі періоди показує завжди лише мінімальні
Різниця між емісійним курсом і номінальною вартістю грошових знаків, цінних паперів або золотих монет.
