Наш творчий мозок. Дік Свааб

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Наш творчий мозок - Дік Свааб страница 46

Наш творчий мозок - Дік Свааб

Скачать книгу

вирішальний момент усього розтину. Доктор Дейман стоїть позаду тіла Фонтейна, дістаючи пінцетом falx cerebri (серп великого мозку), листок твердої мозкової оболонки (шкіру) між лівою та правою півкулями. У такий спосіб відкривається вид на епіфіз, або шишкоподібну залозу. Епіфіз – єдина непарна структура мозку. Посилаючись на Декарта (1596–1650), його вважали місцем перебування душі. Як того вимагав протокол, душа наприкінці розтину мала бачити, що тіло було розрізане.

      З самого початку картина була груповим портретом гільдії хірургів Амстердама, який Рембрандт виконав з ініціативи доктора Деймана. Частини картини, на яких можна було побачити сімох інших хірургів обабіч трупа, на жаль, було знищено пожежею 1723 року у Ваговій палаті, де тоді відбувалися публічні розтини. Уціліла лише центральна частина картини.

      Подібно до нашого мозку, митці теж нерідко виокремлюють певні частини своїх творів чи акцентують на них. З цього погляду, вони справжні експерти маніпулювання візуальними механізмами нашого мозку. Американський невролог Вілейанур Рамачандран описав цілу низку універсальних естетичних принципів, які відіграють важливу роль не лише в мистецтві, а й у світі моди та рекламі. Їхня ж основа криється в розвитку й механізмах нашого мозку. Три прості приклади таких принципів і їхнього впливу на мозок – це перебільшення значущості, поєднання та ізоляція.

      Перебільшення значущості

      Перебільшення ключових ознак із метою викликати приємні відчуття або неспокій характерне не лише для коміксів, де воно набуває велетенського масштабу, а й для мистецтва. Наприклад, у зображенні жіночих ознак, зокрема великих грудей, широких стегон чи великих сідниць у поєднанні з тонесенькою талією. Чудовим прикладом слугують картини Люсьєна Фройда, на яких він зображав огрядних жінок. Наголошення на жіночих округлостях можна побачити й у статуеток палеолітичних Венер (віком приблизно 25 000 років).

      Альберто Джакометті у своїй творчості, навпаки, звертався до худющих фігур, які символізували нужденність під час війни.

      Ще один приклад перебільшення значущості – мистецький варіант граційної моделі ДНК Ватсона та Кріка 1953 року. Ця модель принесла обом дослідникам 1962 року Нобелівську премію з медицини. Подвійна спіраль структури ДНК слугувала амстердамському архітекторові, фотографу та живописцеві Піту Ґуде (1918–2006) джерелом натхнення для створення величезних спіралеподібних кінетичних скульптур.

      Вплив перебільшених форм має неврологічне підґрунтя. Таку поведінку в тварин називають peak shift, зміщення піку: перебільшення посилює привабливість.

      Якщо тварину привчити до того, що коло (а не трикутник) – це їжа, то з двох кіл вона обиратиме більше, бо асоціюватиме велике коло з більшою кількістю їжі. Етолог та лауреат Нобелівської премії Ніколас Тінберґен (1907–1988) довів, що той самий принцип стосуватиметься й червоної цятки, яку носить на дзьобі мати-ластівка. Для ластів’ят цятка слугує сигналом, що його

Скачать книгу