Майкл… мені продовжувати? Бредлі, Джеймі, Стюарт, Гаміш, Норман, Гемфрі, Джордж, Джон, Пол, Марк, Кларк, Мадхав, Мохаммед, і Деніел, і Патрік… Але знаєш що? Почалося це все з тата. Він тебе кинув, коли тобі був один рік.
– Замовкни, Бет. Стули свою йобану пельку. Тебе тато кинув так само.
Утім, вона має рацію; тато був першим, хто мене кинув. Він не міг витримати мого вигляду. Продержався лише дванадцять коротких місяців, перш ніж зникнути назавжди. Ніно витримав менше тижня. Либонь, я стаю все гіршою.
Я відкриваю «Ютуб» на телефоні й шукаю «самозахист». Першим відкривається «П’ять крутих прийомів самозахисту». Вочевидь, «сильні» – це нові «худорляві» дівчата-пауерліфтерки: #GirlsWhoLift. Упаду йому на хвоста, мов Гіларі Свонк. Накачаюсь, як Річ Фронінґ[18]. Я маю бути готова до бою. Він може напасти будь-якої миті. Доведеться вивчити кілька карколомних прийомів, щось із дзюдо чи джіу-джитсу. Хлопець на екрані показує, що робити, якщо на вас нападає якийсь брехливий сицилійський покидьок. Він демонструє, як відповідати на удари кулаком чи лобом в обличчя, на копняк чи штурхан коліном у пах. Я переглядаю відео знову й знову, намагаючись запам’ятати всі рухи. Він усе повторює: «Не ускладнюйте». Він говорить: «Це просто». Маячня. Він рухається надто швидко, я не можу за ним навіть простежити. Потрібна практика, щоб чогось навчитися.
Дзінь.
Що це?
Застосунок блимає новим сповіщенням. Я натискаю на крихітну іконку та підношу телефон ближче до очей, щоб прочитати. Я не надто добре бачу, а в очах у мене все розпливається, але схоже на «Бухарест, Румунія». Так. Попався. Він там. Якщо той гівнюк у Румунії, то саме туди мені й треба. Ти зможеш, Алві, крихітко. Ти Диво-жінка. Лицарка-джедайка.
«Цить, серце, цить; Не м’якніть, м’язи, і тужаві станьте, Й держіть мене»[19]…
Почалося, бля.
Гмммм, Румунія. Цікавий вибір. Хотіла б я знати, чого Ніно туди попхався.
Треба йти по квиток.
Я сплачую за рахунком. Скільки? Байдуже. Я тепер багата, можу це собі дозволити. Шампанське – це одна з життєво необхідних речей, таких як «Поп-Тартс», «Прінґлз» чи кокаїн.
Щойно опинившись на борту, я починаю шкодувати, що так поквапилася. Що я робитиму, якщо знайду його? Я не тренувалася з самооборони. У мене немає плану.
Я сильно б’юся лобом об спинку сидіння переді мною.
Це не дуже допомагає.
Мені на коліна падає дурний відкидний пластиковий столик. Я штовхаю його назад угору: бех!
– У вас там усе гаразд, мадам?
У стюардеси голос мов у наглядачки – суворий, жорсткий і серйозний.
– Ні.
Ку-ку, ку-ку.
– От же ж бляха-муха – як не Бет, так той дурний годинник.
– Гей! Я вам не заважаю? – долинає голос спереду. Це хлопець, що сидить у кріслі переді мною.
Я кажу:
– Що
Річ Фронінґ – професіональний американський кросфіт-спортсмен.
Вільям Шекспір, «Гамлет, принц датський» (переклад Л. Гребінки).
