заперечити проти цього?), й, у певному сенсі, вона існувала завжди. Приміром, Талмуд, древній кодекс релігійно-правових положень юдеїв, змушував чоловіків продавати все їхнє майно, щоб дозволити собі одружитися з донькою ученого і мати розумніших дітей (недешево обходилися побачення з доньками учених мужів). Та неабиякої популярності євгеніка набула лише наприкінці ХІХ століття. Причин для цього було декілька і пов’язані вони з вікторіанськими ідеями самовдосконалення, зацікавленням новими науковими дисциплінами на кшталт генетики, а також чималим обсягом нових відомостей у галузі фізичної антропології. Потяг рушив, і його було вже не спинити.
1907 року в Британії було засноване назване на честь Ґалтона «Євгенічне освітнє товариство». Його заявленою метою було поліпшення людської спадковості шляхом вибіркового схрещування «найпристосованіших» особин. Вплив товариства швидко поширився й у Сполучених Штатах, де культура була особливо схильна до теорій, які обіцяли самовдосконалення завдяки застосуванню наукових досягнень. Невдовзі обов’язковим елементом усіх ярмарків стали конкурси «Найпристосованіша сім’я», у яких сім’ї змагалися за відповідні призи та медалі, доводячи свою «першість». Євгеніка захопила всю Європу, а у своїй найстрашнішій формі проявилась у Німеччині під виглядом боротьби за расову чистоту.
Євгеніка починала завойовувати світ як рух за соціальне просвітництво, та невдовзі її цілі були спотворені, і до 1910 – 20-х років її почали використовувати у Сполучених Штатах як науково обґрунтоване виправдання насильницької стерилізації людей, яких вважали розумово неповноцінними. Нею також виправдовували запровадження расистських за своєю природою імміграційних тестів і квот (у 1920-х роках була вимога, що вкрай злиденні іммігранти зі Східної Європи, більшість із яких були неосвічені, приїжджаючи до Нью-Йорка, мали вміти читати). Систематичне винищування нацистами в 1940-х роках євреїв, циган, гомосексуалістів та інших соціальних груп, що їх вони вважали нижчими за себе, обґрунтовували науково з посиланням на принципи євгеніки. Фізична антропологія будь-що намагалася довести свою «користь».
Тому й не дивно, що Кун, який писав уже після того, як стала відомою вся правда про жахливі злочини нацистів, докладав стількох зусиль, щоб дистанціюватися від політики. Навіть у сегрегаційній атмосфері Америки початку 1960-х років своїми рекомендаціями стосовно ухвалення політичних рішень на основі відкриттів фізичної антропології він міг роз’ятрити старі рани, які тільки-но почали загоюватися. Замість цього він почав подавати факт расових відмінностей як об’єктивне наукове спостереження за світом – таким, який він є, без прикрас. Він ніби казав «не треба звинувачувати гінця, якщо вам не подобається послання». Але твердження, що його висновки ґрунтувалися на об’єктивному оціненні наявних доказів, було хибне, адже ніхто насправді не перевіряв його генетичних гіпотез. А що могли розповісти
