тому на честь перших відвідин цісарем Лемберга. Тоді мені не випало супроводжувати Франца Йосифа.
Наказавши Конраду прибути під будинок за дві години і чекати мене біля під’їзду, я сміливо підійшов до вхідних дверей, перед якими стояли два лакеї у майже генеральських уніформах. Певно, якимсь чином вони мене упізнали, тому без жодних слів один з них відчинив переді мною важкі двері. Там на мене вже чекав ще один лакей, у супроводі якого я піднявся на другий поверх, де був кабінет намісника.
При моїй появі ерцгерцог Карл Людвіг підвівся з-за столу і, не приховуючи здивування, вигукнув:
– Невже це мені не ввижається і переді мною сам Максиміліан фон Рутецкі? Що ж такого мало статися, щоб отак преобразився марнотратник життя? І що ти робиш тут, у Лембергу? Невже потягло на батьківщину предків? Чи у столиці не лишилося незайманих дівчат?
Його слова мене розсмішили, і я привітався:
– Радий вас бачити, ваша імператорська величносте!
– Ні-ні, я не поведуся на твої слова! – перебив мене ерцгерцог. – Звідки така метаморфоза? Де твій мундир? Чому я не бачу у тебе на шиї ордену імені мого вінценосного брата[4]? Ти ж ним так пишався! Що за одяг? Де ти взяв цей фрак?
Я просто не знав, що відповісти. Карл Людвіг завжди говорив те, що думав, і не часто дослухався до думок інших. Зараз же мені було приємно його слухати.
– Боюся, ваша імператорська величносте, все міняється під місяцем, – відповів я.
– І що змінилося цього разу? – запитав, обнімаючи мене, ерцгерцог.
Він мав двадцять два роки і був на три роки молодший від мене. Фактично ми виросли разом, тому різниця у станах була стерта ще у ранньому дитинстві. Щоправда, останніми роками цісар намагався віддалити свого брата від столиці, але це було взаємне бажання – молодший брат Франца Йосифа міг бути всім, окрім державного мужа. Крім того, історія з імператрицею не дозволяла братам лишатися разом.
– Що сталося? – перепитав він. – Підозрюю, щось важливе.
Карл Людвіг обійняв мене за плечі й повів до дивана. Майже силоміць посадовив.
– Коли мені повідомили, що із самої столиці у Лемберг прибув пан, щоб координувати дії намісника перед прибуттям до міста мого брата, і детально описали прибулого, я аж ніяк не подумав про тебе. Навіть після того, як дізнався твоє прізвище. Пан Рутецький! Придумати ж таке!
– І навіть не здогадалися, що фон Рутецкі та Рутецький можуть мати щось спільне? – запитав я.
– Уяви собі, підозри були, але після того, як тебе описали, сумніви перемогли. Ну не міг мій знайомий Максиміліан одягти на звичайну жилетку звичайний фрак і просто так, наче так і має бути, на простому фаетоні прибути до цього міста! Тебе ж у Відні інакше як Крезом не називали! А тут простий фаетон!
Я перечекав, поки ерцгерцог виговориться.
– Але про справи потім! – продовжував він. – Розкажи краще, як мій брат?
Мова йде про Командорський ступінь ордена Франца Йосифа.
