виходу лавки, опустивши голову. Її худенькі плечі здригалися. Дівчинка виглядала на кілька років меншою за Дениса. Його молодші брат і сестра, двійнята Коля і Оля, були ще меншими за цю чимось ображену дівчинку. І плакали обоє частіше. Через те повз тих, хто ридма ридає, особливо молодших за себе, Черненко спокійно пройти не міг.
Сквер не був безлюдним. Інші лавки займали бабусі, мами з колясками та молодь із пляшками пива. До сліз малої нікому з них діла не було. Рішуче підійшовши до дівчинки, Денис присів біля неї, незграбно погладив по коротко стриженому волоссю на голові.
– Е, малеча… Ти чого? Скривдив хтось?
Дівчинка підвела на нього худеньке заплакане личко.
– Собака, – тихо мовила крізь сльози.
– Що – собака? Покусав собака? Куди вкусив?
– Нє… Пропав… Забіг кудись і все…
– Давно? – діловито поцікавився Денис.
– Не знаю… Я вийшла з песиком гуляти… Я завжди ввечері з ним гуляю. Тітка каже, песик бігати повинен. Ось я і відчепила поводок. Потім гратися почала, я завжди граюся он там, на майданчику, – вона кивнула головою на дитячий майданчик, де з нагоди теплого вечора було ще повно дітей. – Ніколи нічого такого не було… Марту всі знають…
– Що за Марта?
– Собаку так звуть. Вона дівчинка. Пекінес… Завжди з нею всі граються. А тут вона кудись забігла. Я вже кричала, гукала, все кругом облазила… Тепер мені від тітки нагорить, – по щоках дівчинки знову покотилися величезні гіркі сльози.
– Від якої ще тітки?
– Тітка Клава… Мамина сестра… Я живу в неї, мама з татом за кордоном працюють. У них контракт, відмовитися не можна. А тітка Клава нікого не любить, тільки Марту свою… Я боюся додому йти…
Не знаючи, як дати всьому цьому раду, Денис знову погладив дівчинку по голові. Хотів витерти сльози своєю футболкою, та вчасно передумав: не дуже вона чиста, до того ж волога.
І раптом рвучко звівся на ноги. Ось хто допоможе!
Просто йому назустріч по алеї крокували Максим Білан і його батько.
3. Дуже простий план
– Гей! – на всю силу легенів гаркнув Черненко, привертаючи до себе увагу і махаючи приятелеві рукою.
Той махнув у відповідь, щось коротко сказав татові й підійшов до Дениса і дівчинки. З першого погляду дійшло – щось тут не те, щось погане коїться.
Черненко не чекав, поки Білан почне запитувати. Сам у двох словах усе розповів, а тоді навіть не сказав чи запропонував – заявив із вимогою в голосі:
– Людині допомогти треба!
– Та ясно, – погодився Максим. – Тільки як ти собі все це бачиш? Зараз поділимо район на квадрати, зберемо народ і почнемо під кожен кущик заглядати?
Почувши таку безнадійну пропозицію, дівчинка тепер заревіла вголос. На двох підлітків, що розмовляли з малою, почали косо позирати бабусі
