переможно ляснула Максима по лівій руці, зап’ясток якої обвивав шкіряний ремінець механічного годинника. – Ти його ще й акуратно заводиш в один і той самий час!
Максим хотів уже розказати їй про деякі випадки зі свого життя, проте вчасно прикусив язика. Виглядатиме, що він виправдовується. До того ж, вона не повірить ані в історію про полювання на привида, ані в історію про викрадення доньки Короля, і тим більше – у викриття Плазуна з його колекцією гадів. Більше того, ще почне вважати його не просто київським «ботаніком», а і зарозумілим хвальком.
Йому з лаврської дзвіниці плювати на те, ким його вважатиме одеське мрійливе дівчисько, яке хоче буди щонайменше Індіаною Джонсом[4]. Йому просто не хотілося доводити подібним дівчиськам, що пригоди та випробування – справа чоловіків. І при цьому не кожен, кому вдається в певні моменти життя бути героєм, мусить виглядати, як типовий герой з картинки.
– Мовчиш? – Катя смикнула його за лікоть.
– Думаю, – Максим зараз сказав чисту правду.
– І про що ж ти думаєш?
– Обдумую твої слова, – якомога байдужіше відповів він. – Насправді ти хочеш здаватися такою собі неправильною, незалежною та самостійною. Всі довкола тебе зануди. Знаєш, чому? Бо не мають особливого бажання тебе розважати, отак! – він переможно глипнув на Катерину.
– Вмієте ви, мудрагелі, слівце завернути, – гмикнула вона. – Коли до діла доходить…
– І яке ж у тебе діло?
– А таке! Скажімо, слабо тобі в катакомби залізти? Не в ті, про які всім відомо, а туди, куди ще людська нога не ступала? Я знаю такі місця! Залізеш у звичайний підвал, а вилізеш у катакомбах. Ну, слабо? Чи в матусі дозволу запитаєш? Або будеш на своєму комп’ютері прораховувати ймовірність успіху такої експедиції?
Її слова звучали зухвало й задирливо. Максим після таких заяв просто не мав права відмовитись.
– Хоч зараз! – промовив він.
– Зараз не вийде. Краще завтра зранку. Ти не в школі, я теж, все одно з понеділка в якусь вашу київську ходитиму. Зустрічаємося рано на розі, – і не стрималася, додала знущальним тоном: – Поснідати не забудь…
6. Денисова проблема
Ранок п’ятниці почався для Черненка як завжди.
Зустрівши Оксану і, як повелося, взявши в неї сумку, він усю дорогу до школи слухав її плани стосовно осіннього концерту. «Гурт Тіни» збирався виступити в Будинку школярів, підготувавши кілька нових пісень. Таким чином, казала Оксана, вони збиралися відзвітувати за свої літні фестивальні мандри.
Тепер вона хотіла, щоб Денис порадив, як зробити: погодитися виступити в середині жовтня чи домовитися так, щоб підігнати концерт під Геловін[5]. Цей день припадає на канікули, і Оксана недарма боялася, що під час осінніх канікул слухачі знайдуть краще заняття, ніж бавитися в Будинку школярів, навіть на таке цікаве і ще не зовсім звичне свято.
Черненко, хоча й багато чув
