як старовинний гвинтик з різьбленням.
– А мені подобається, – пробурмотів батько. – Мені подобається дивитися на «Метрополію». Хоч щось красиве, нестандартне в житті…
– Нестандартне! – мати повернула голову, і від виразу її очей батько напружився.
– Люба, ну, що ти…
– Ілле, ти розумієш, що зараз літає у нас над головою? Ти розумієш, хто на нас дивиться? Може, саме в цю секунду!
Артем здригнувся. «Вечір на рейді», який грав у його голові, на півтактові змінився хвацьким «Лівим заднім», і це був кепський знак.
– Імператор, – прошепотіла мати. – Як вони не бояться бути там, на борту, кожного дня – в одному просторі поруч із цим… Дихати одним повітрям… Я б і на поріг не ступила, знаючи, що він усередині.
– Ким би не був Імператор, – пробурмотів батько, – ми бачили від нього тільки хороше, правда?
Решту вечора провели в мовчанні.
– …Твоя однокласниця каже – ти зазнався. Що це означає?
– Що вона дурепа.
– Кире, – сказав Артем. – Ми живемо на Варті, живемо серед людей. Ти можеш скільки завгодно мріяти про підданство…
– Я не мрію, – сказав Кирило. – Якби мені було вісімнадцять, я вже отримав би імперський паспорт… І я його отримаю!
– Що вона базікала щодо екскурсії на «Метрополію»?
– Сьогодні була екскурсія.
– Як! А…
– Я не їздив.
– Чому? Вони не мали права тебе не пустити!
– Я не збираюся з ними сперечатися. Мені плювати на їхні жалюгідні екскурсії. Через двадцять років я буду підданим Імператора!
Після цих слів Кирило відвернувся до стіни, і розмова стала неможливою.
Досі тільки вони двоє з усієї групи не заявляли на підданство. Але тепер Ванесса зламалася.
– Я хочу жити, як вони, – зізналася вона пошепки в університетському парку, стискаючи і розтискаючи гострі кулачки. – Щосили, повнокровно, насичено… на розрив. Заради ідеї чи заради науки, або… все одно. Робити щось найкраще, серед найталановитіших…
– Ти уяви, яка у них конкуренція, – сказав Артем. – Вони там усі – найкращі. Уявляєш, як треба зі шкіри геть пнутися, щоб чогось серед них досягти!
В зеніті пливла «Метрополія», освітлена низьким сонцем.
– Подай заяву, – сказала Ванесса, і її губи блищали, ніби намазані медом. – Мені здається, у тебе є шанс.
– Чому?
– Ти… щось у тобі є. Ти, може, і не найкращий студент потоку, але ти… особливий.
– Я?
– А ще у них є спеціальна програма для молодих сімейних пар, – прошепотіла Ванесса і потяглася до Артема солодкими губами. – Значить, двох відповідних візьмуть легше, ніж когось одного…
Артем відсторонився. Йому подобалася Ванесса, але зведення їх відносин
