-історичне товариство». Дослідник військової історії. З 1979 р. проходив службу в ВМФ на кораблях Балтійського флоту. Ветеран МНС України. Співавтор книги «Монітор “Смоленськ” (“Krak ów”), три долі».
Розмова батька чи діда з синами офіцерами-льотчиками далечезних рейдів, що повернулися з війни.
– Розкажіть же, де ви були?
– Були скрізь. Літали над усією землею.
– Над чиєю?
– Над усією. Над цілою планетою.
– А, планета. Знаю. І комету бачив. Гуркотіла колись, з великим хвостом. Віщувала турецьку війну.
– Кидали бомби на землю. Планету.
– Тьху.
– Нищили ворогів на всьому світі.
– Ну, який же він, світ?
– Малий. Маленький, тату.
– Маленький, кажете. Як жалько мені вас…
– Така нудьга.
– Раніше й світ великий був. Такий великий. Було, їдеш до Кременчука, а там же ще степи на Бессарабію.
Великий був світ. Повний таємниць. І повний краси.
У цій книжці ми з вами пограємо в іншу гру, аніж у попередній. Дуже часто спочатку йтиметься про те, що вже ймовірно було, а потім про те, що було ще раніше того, що було. Або чого ніколи не було, але станеться. Ми стрибатимемо по клавішах піаніно так швидко, так віртуозно… Тож пильнуйте.
1950 рік
Розділ перший
Помах крил метелика
Насправді колишньому Тониному комроти не так було потрібно бачити свого сина, як знати, що він десь існує. Цікаво, що саме у тисяча дев’ятсот п’ятдесятому у письменника Рея Бредбері виникне ідея викласти в оповіданні «Гуркіт грому» Ефект метелика. І отой непереборний і такий легенький помах крил метелика невдовзі cкерує глибше пізнання відставним майором свого єдиного спадкоємця. Ну а поки він знає лише його ім’я – Антон.
Коли Тоня почала зустрічатися з Дмитром Степановичем, своїм колишнім комроти, той нарешті зумів дати волю почуттям, що застрягли в його серці при погляді на вагітну снайперку (свою коханку, можна було б сказати – пепеже3, якби не той факт, що зблизились вони вже після фронту) ще з пізньої осені сорок шостого.
Зі своєю акторкою Дмитро розлучився, але так і не сказав Тоні чому. І причина була зовсім не в тім, що вона сфальшувала особисті дані, зменшивши собі віку в новому паспорті. Причина була саме в тому, що вона не могла мати дітей, а Тоня не просто могла, а вже й мала спільного з ним нащадка.
Спочатку Дмитро сумнівався саме щодо себе, а відтак не поспішав з’ясовувати правду у лікарів – вже краще жити у відомчому будинку на Липках, аніж деінде. Та й, погодьтеся, якщо вже він бездітний, то чого йти від дружини – відомої акторки, котра має різні преференції? Тож коли він побачив вагітну Тоню на порозі «акторської» квартири – єдине, що зупинило його від того, аби її розцілувати і залишити при собі, – це те, що житло ніяким чином його не стосувалося. А квартирне питання стояло у повоєнному Києві напрочуд гостро. І він усвідомлював, що забирати вагітну любку немає куди.
А відтак як екс-майору враз закортіло розлучитися, коли він зрозумів, що зовсім не бездітний, то мусив знайти вагомий привід, аби на партзборах на новій роботі його не засудили за руйнування радянської сім’ї. Бездоганну репутацію він беріг як зіницю ока. І ось, будь ласка – така нагода… Фальшування документів у Радянському Союзі каралося суворо. А якщо написати доноса куди слід… Так би мовити, наголосити на антирадянській поведінці дружини своєї, відомої актриси, котра як той пустоцвіт, що не дає плоду…
…Кхе-кхе…
Щось він відволікся. Поринув у спогади. Однак часу в нього було замало. Дмитро Степанович ще мусив дописати доповідь на партзбори до приходу Тоні, а вона вже скоро мала прийти. Його пташка, поранена, підбита… А втім, вона, попри все, таки пробачила його. І Дмитро Степанович, що мав неабиякий нюх, розумів, що до цієї індульгенції він аніяким чином не причетний. Усе це – завдяки Тониному чоловікові. Він відчував, що шлюб її не склався, хоча вона стоїчно про це мовчала, одягаючи панчохи, блузку, спідницю, усе своє причандалля після «чаювання» у нього. Так тривало вже два роки.
Звісно, Тоня не відразу почала приходити до свого колишнього комроти. Спочатку було кілька зустрічей, котрі молода жінка вперто не воліла називати побаченнями. Кілька коротких, але дуже добре
Один з основоположних принципів соціалізму, задекларований у Конституції СРСР 1936 р.
Надпис, вміщений німецькими нацистами над входом до концтабору Бухенвальд.
Похідно-польова жона.
