Світове місто Харків. Олена Зеленіна
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Світове місто Харків - Олена Зеленіна страница
З побажаннями успіхів і удачі —
Скільки років Харкову?
Здавалося б, наука, зокрема й історична, знає чимало. Але, на жаль, не все. Коли з’явилося в заплавині п’яти річок – Лопані, Харкова, Уд, Немишлі (Немишлянки) й Нетечі – місто Харків?
Це було так давно, що вчені й краєзнавці сперечаються про точну дату.
Перша відома історикам письмова згадка про Харків припадає на 1656 рік, коли чугуївський воєвода Сухотін отримав царську грамоту на будівництво укріплень над річкою Лопань.
Офіційною ж датою заснування міста, від якого й ведеться нині його літопис, вважається 1654 рік. Саме тоді тут з’явилися служиві люди для спорудження перших міських мурів, а через два роки Харків став центром воєводства.
Отже, в 2019 році, коли виходить у світ ця книжка, нашому улюбленому місту виповнюється вже 365 років.
В основі міського герба – геральдичний щит, на зеленому полі якого зображені навперехрест наповнений плодами й уквітчаний ріг достатку й оповитий сріблястими зміями кадуцей. Із рогу виглядають червоні яблука, жовті груші й сливи, оранжеві абрикоси й синій виноград.
Зелений колір у геральдиці символізує надію, радість, добробут. Ріг достатку – природні багатства. Кадуцей – неодмінний атрибут античного бога торговців, мандрівників, парламентаріїв Меркурія. Змії довкола кадуцея засвідчують мудрість.
Походження Харкова розглядається і в унікальній монографії Д. І. Багалія і Д. П. Міллера «Історія міста Харкова за 250 років його існування», котра писалася понад десять років і вийшла в двох томах-фоліянтах у 1905-му і 1912 роках.
Міста на землях Дикого Поля будувалися як опорні фортеці для захисту від набігів татар. Цікаво, що під Харковом була прокладена система приміщень і підземних ходів для укриття жителів і евакуювання. Частково таємничі підземелля збереглися до наших днів.
Загадка народження міста
Та як же так? Невже наше місто таке молоде? Усього 365 років! Звісно ж, і в Україні, і в світі є міста набагато давніші – на сотні й навіть тисячі років. А давніше місто – давніша і його історія, отже, більше нагод ним пишатися.
Можливо, є сенс зазирнути вглиб століть: чи не мешкали на нашому досить зручному для життя місці ще більш первісні поселенці?
А місцевість справді дивовижна. Три сотні років тому наші річки повнилися рибою, у густих хащах довкола водилася дичина, а столітні дубові діброви давали чудовий будівельний матеріал для спорудження фортеці й житла.
Кожне нове покоління харків’ян ретельно шукає сліди перших засновників рідного міста. І відшукує!
Так, віднайдені документи, у яких іще з 1644 року згадується межиріччя Харкова й Лопані, як землі, що належали чугуївським служивим. У 1653 році сюди прибула перша партія поселенців – 33 особи.
Є підстави думати, що й набагато раніше люди облюбовували ці місця для проживання.
На території нинішнього Харкова віднайдені близько 70 археологічних пам’яток різних епох. Найдавнішій із них – стоянці первісних мисливців кам’яного віку біля станції Основа – 10 000 років. На південному заході, на правому березі річки Уди, знаходиться знаменита пам’ятка археології – Донецьке городище. Тут у другій половині Х століття виникло давньоруське місто Донець, яке згадується в Іпатіївському літописі за 1185 рік у зв’язку з походом новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців.
У 2006 році Слобідська археологічна служба провела розкопки на вулиці Квітки-Основ’яненка, де вчені виявили кераміку, яку датували ХІІІ—ХІV століттями. Це неабияк потішило харків’ян: адже знахідка засвідчувала, що тут спинялися поселенці в добу Золотої Орди. І якщо відраховувати з того часу, то місту вже не менше 600 років.
Та поки що роком народження сучасного міста Харкова наука вважає все-таки 1654-й. І в місті навіть сьогодні є родини, що ведуть свій рід від перших поселенців і, отже, живуть тут із покоління в покоління понад 300 років.
Що таке Шарукань?
Деякі автори пов’язують Харків із половецькою столицею Шарукань (Харукань) ХІ – ХІІІ століття. Ось хоча б такий авторитетний учений, як академік Б. Рибаков (1908—2001), ототожнював