після першого засідання, – не зрозуміло, як він витримував тиск, що чинився на нього». Становище лідера СРСР і справді було дуже непросте, до того ж і склад делегації, що супроводжувала його під час зустрічі з Бушем, неявно свідчив про падіння його ваги в політичному житті країни. На зустріч Горбачов прибув у супроводі Нурсултана Назарбаєва – очільника радянського Казахстану. Лідер ще однієї республіки, РРФСР, Борис Єльцин, був запрошений, але відмовився: він очікував візиту Буша, запланованого на той самий день. І врешті, був відсутній на зустрічі міністр оборони маршал Дмитро Язов, замість якого міністерство представляв його заступник22.
Шлях Горбачова до саміту не можна було назвати легким. Те, що він вважав за досягнення своєї нової зовнішньої політики, дехто з найвпливовіших членів радянського керівництва розцінював не інакше як торгівлю радянськими інтересами. Найвище військове керівництво СРСР завжди виступало проти будь-яких скорочень витрат на оборону, а Горбачов в урізанні бюджету ВПК перевершив усіх попередників, навіть Хрущова, якого військові й так не могли спокійно згадувати – через нечувані скорочення звичайних озброєнь на початку 1960-х. Та не тільки радянські військові вважали, що американці одноосібно досягли своїх цілей майже за всіма важливими пунктами договору про ядерні озброєння. Аналогічну думку висловлював також Строуб Телботт, один із провідних американських оглядачів-міжнародників та головний будівничий політики Держдепу щодо Росії в 90-х роках.
У статті, яка з’явилася в журналі Time одразу ж після московського саміту, Телботт писав: «Майже з усіх важливих питань, що стосувалися СНО, Сполучені Штати досягли прийнятного для себе результату. […] Через негайну відмову від значної частини головної ударної сили СРСР, яку становили балістичні ракети наземного базування, Горбачов у договорі зі СНО займає васальну позицію, принаймні на ближчий період, і водночас дозволяє США зберегти чисельну перевагу в бомбардувальниках, крилатих ракетах, а також ракетах підводного базування». Телботт назвав речі своїми іменами. Однак чому Горбачов із готовністю підписав договір, такий невигідний його країні, чому не тільки засмутив радянського міністра оборони, а й змусив чухати потилиці американських політичних оглядачів? І Телботт запропонував таке пояснення: «СРСР пішов на великі поступки, а США мало запропонували натомість з однієї простої причини: революція Горбачова – це найбільший в історії терміновий розпродаж майна. А ціни в таких випадках завжди надзвичайно низькі»23.
Перед своїм міністром оборони Горбачов поставив важке (якщо не сказати – неможливе) завдання: переконати Генштаб і ВПК пристати на умови договору, які передбачали двостороннє скорочення кількості ракет, але не стосувались авіації, що давало американцям незаперечну перевагу в засобах доправлення ядерних боєзарядів: за кількістю важких бомбардувальників Америка значно перевершувала СРСР. Зі скрипом радянський генералітет погодився
Beschloss and Talbott,
Strobe Talbott, “Mikhail Gorbachev and George Bush: The Summit Goodfellas,”
