href="#n45" type="note">[45]…
– Я не знаю. Нойшванштайн[46]?
– Ви знущаєтесь? Він побудований досить недавно, і не треба згадувати Гогенцоллерн[47], бо тут зійшлися обидва чинники: недавно побудований, та й пруські королі були б проти. Ви повинні зрозуміти одне: кожен замок хтось будував і комусь належав і до того ж – на певній німецькій землі. І в основному для досить утилітарних цілей: або захисту території від загарбників, або задля іміджу. Однак то пізніше. Ви знаєте, що тільки графи могли будувати замки[48]?
– Стривайте… Тобто король не міг оселитись у якомусь із замків на свій вибір?
І ось тут, здається, мій співрозмовник нарешті таки втратив терпіння.
– Звісно ні! І, як я вже казав, консолідованої імперії як такої не існувало. Рупхерт мав вукрай непевне становище, що і підтвердилося згодом: за борги він мусив продати навіть фамільний срібний посуд, а потім – і свою корону. І от за два роки до того, уявіть, він наслідував кюрфюрство Пфальське. Так, саме те, котре ви навіть не можете правильно вимовити. Столицею цього курфюрства, в котрому він по праву наслідування володарював і досить певно, наважуся припустити, почувався, був саме оцей Гайдельберґ, у котрому ви ось тепер є і сперечаєтеся зі мною. Тому після коронації він приїхав саме сюди святкувати й разом зі своєю дружиною Елізабет. А зовсім не якоюсь там Ліадейн! Пробачте… І навіть коли подався для цього до сусіднього монастиря й розмістив там свою придворну свиту, він уже мріяв про зведення на горі Кенігштуль грандіозного готичного палацу. Для цього з Франкфурта прибув відомий архітектор Гартен фон Марденер – це достеменно відомо, – шваб підняв вказівний палець, наголошуючи на непорушності своїх слів. – І Рупхерт, я гадаю, приїздив сюди на коні спостерігати, як утілюється його задум у життя. Розумієте?
– Ви мене за ідіотку маєте? Я прекрасно обізнана з діяннями вашого Рупхерта, хай йому грець! І знаю, що відразу після коронації він двічі намагався перейти через Альпи, аби бути коронованим ще й в Італії. І двічі зазнав поразки: спочатку в битві з Вісконті, від якого він вимагав, аби той повернув титул герцога Міланського, незаконно отриманий від Рупертівського попередника, а потім – через банальний брак коштів. І все. Фініта ля комедія. Його авторитет тут, у рідній Німеччині, так упав, що почалася анархія. То ви стверджуєте, – тут настала моя черга складати руки на грудях і єхидно посміхатись, – що він регулярно скакав сюди на своєму конику, щоб подивитися на будівництво вряди-годи?
[Тільки тепер я усвідомлюю, яким терплячим насправді виявився мій співбесідник. Ох, тільки тепер…]
– А чому й ні? Адже помер він тільки в 1410-му й, судячи з того, що Палатинат перейшов разом із замком до старшого з чотирьох його синів, Рупхерт володарював у палаці до самого свого кінця.
Я помітила, що сонце остаточно покинуло баштові вікна. Сувої, або пергаменти, що стирчали повсюди, почали нагадувати оті перешкоди, що на землі заважали танкам противника під час Другої світової перейти рубіж великих міст. Я ледь не обперлась об один із них і відчула, як він боляче кольнув мене під ребра.
Шваб
Іще один із найвідоміших замків Німеччини, побудований на замовлення останнього короля Баварії на землях, що межують з австрійськими Альпами. Славиться тим, що був створений на знак пошани до Р. Вагнера, котрого обожнював правитель. Всередині зберігається безліч чудових картин на біблійну й міфічну теми про Нібелунгів, виконаних у стилі фресок на стінах. Також характерним є всебічне використання символу лебедя як непорочності, з котрим себе уособлював Людвіг ІІ. Безперечно один із найпрекрасніших замків Німеччини (на думку автора).
Старовинний замок-фортеця в землі Баден-Вюртемберг, за 50 км на південь від Штутгарта. Бáтьківщина Гогенцоллернів – династії курфюрстів Бранденбурга (1415–1701), потім королів Пруссії (1701–1918) і німецьких імператорів (1871–1918).
В ХІ ст. по всій імперії утворилася велика кількість невеликих замкнених округів, які по суті були дрібними незалежними державами. Якщо землевласнику надавався графський титул, і тим самим врядування державними справами, в такому разі мешканці його території підпадали під його владу. Титул графа поступово ставав спадковим, і в імперії виділилося кілька заможних сімей, наділених владою. Графські володіння примножувалися завдяки династичним шлюбам і спадковості. Землі концентрувалися в руках низки сімей. Їхні представники спочатку як графи, а пізніше як місцеві володарі, отримали виключне право збирати військо й будувати замки, котрі в Середньовіччі для війська були практично неприступними. Таким чином, той, хто володів замком, був при владі та в країні. Виключні права на будівництво замків-фортець було надано місцевим володарям в 1200 р. А ось право обрання короля було закріплене за ними ще раніше – на початку ХІІ ст. Тому, на думку автора, і не змогла утворитися централізована влада в імперії, бо володарі «на місцях» мали таку саму владу й авторитет, як і король, якого вони обирали.
