бути, що Україна ще зможе підписати угоду з Європою, навіть ще цього року, навіть ще в травні… Промовці кажуть, що в Луганську, Донецьку, Харкові та Запоріжжя відчули страшенний тиск Росії й тому треба терміново зупинитись і замислитися, чи потрібно оголосити паузу в євроінтеграційному процесі.
Мітинг плавно перейшов у концерт і роздачу пластикових стаканів із чаєм.
А тим часом нагорі біля Маріїнського палацу вишикувалися колони «тітушок» – кілька тисяч осіб у спортивних костюмах. Туди вирушили два журналісти з Громадського ТБ з камерою, щоб зрозуміти, що там відбувається. На них накинулися з двадцятеро людей, побили, повалили на землю, розбили камеру, обшукали кишені й забрали флешку. Журналісти вирушили шукати міліцію. Міліціонери порадили «обходити“ тітушок” десятою дорогою» і відмовилися втручатись у ситуацію. Трохи пізніше, близько пів на сьому вечора, група «тітушок» напала на учасників протестів на Євромайдані. Зав’язалася бійка. Хтось кидав під ноги димові шашки. Раптово з’явилася міліція. «Тітушки» зникли. Міліціонери у протигазах вишикувалися ланцюгом і почали відштовхувати протестувальників до пам’ятника Незалежності. Другий щільний ланцюг міліціонерів вишикувався на іншому боці Хрещатика, розділивши мітинг на дві частини.
Увечері поклацав по телеканалах, перевіряючи новини. Про Майдан майже нічого. Зате по теленовинах розповідають про чергове вбивство інкасаторів у Харкові. Уже вшосте за останні роки скоєно напад на броньований автомобіль, який перевозив гроші. Убито людей, вбивцю шукають, але, як і в інших випадках, навряд чи знайдуть. Усе частіше звучить версія, що злочинці, які нападають на харківських інкасаторів, приїжджають «на роботу» з Росії, до якої від Харкова менше сорока кілометрів.
30 листопада
Колись у радянській школі на уроках історії ми вивчали «криваву неділю». Тепер у сучасній українській історії з’явилася «кривава субота». Рано-вранці, близько четвертої години міліцейський спецназ улаштував погром Майдану. Було відключено мобільний зв’язок. Протестувальників на Майдані було кілька сотень. Вони були сонними і не відразу зрозуміли, що відбувається. Били всіх – і студентів, і людей похилого віку. Тих, хто втікав, наздоганяли, валили на асфальт і добивали палицями. Групу студентів і студенток загнали у глухий кут і оточили. Хлопці заспівали гімн України. Вони співали, а їх били, тягли в автозаки і розвозили по відділеннях міліції. Частина протестувальників побігла вгору, до Софіївської та до Михайлівської площі, бігли швидше «беркутівців» у їхніх важких «лицарських обладунках». Але «беркутівці» все одно їх переслідували. Коли учасники протестів зупинилися на Михайлівській площі, до них підбіг низенького зросту монах і покликав у монастир. Сказав, що ворота відчинено і настоятель монастиря дозволив. Там, у Михайлівському монастирі, і сховалися більше сотні учасників протестів – в основному молодь. Вони забарикадували ворота зсередини. Вранці кияни понесли до монастиря теплий
