Діва дуже здивувалася, побачивши, що Буйний День відкинув дві вісімки, залишив у себе три кралі й прикупив дві карти. Цей раз і вона не насміла глянути в прикуп, бо відчувала, що вже може зрадити себе. Буйний День теж не заглянув у прикуп. Карти так і лежали лицем донизу, де їх йому покладено.
– А тобі? – спитав Кернс Макдональда.
– Не треба.
– Ти маєш право прикупити, – нагадав Кернс.
– Буде з мене й цих.
Кернс потяг сам дві карти, але не глянув на них. Гарніш своїх також не брав.
– Я ніколи не лізу поперед тузів, – сказав він повагом, дивлячись на шинкаря. – Катай, Маку!
Макдональд уважно перелічив свої карти, щоб ще раз упевнитися, чи він не помилився, тоді написав суму на клаптику паперу, поклав його в банк і сказав просто:
– П’ять тисяч.
Кернс під сотнею пильних поглядів зазирнув до свого прикупу, перелічив три карти у себе в руках, немовби хотів переконатись, що він має їх ніяк не більше, ніж п’ять, і написав щось на своєму папірці.
– Крию тебе, Маку, і накидаю тільки невеличку тисячку, щоб не залякати Буйного Дня.
Тепер усі перевели очі на Гарніша. Той і собі глянув на прикуп і перелічив карти.
– Я покриваю ці шість тисяч і ставлю на спробу ще п’ять, якраз щоб залякати тебе, Джеку.
– Я накидаю ще п’ять тисяч, теж щоб Джека залякати, – озвався й Макдональд. Голос у нього став ледь хрипкий і напружений, а кутики вуст нервово здригалися.
Кернс поблід. Усі завважили, що рука йому тремтіла, коли він писав записку, але голос його не змінився.
– А я накину ще п’ять тисяч, – сказав він.
Тепер центром уваги зробився Буйний День. У світлі гасової лампи над головами видко було, як блищить піт у нього на чолі. Засмагле його лице ще потемніло, набігши кров’ю, чорні очі горіли, а ніздрі жадібно роздималися. Ті широкі ніздрі виказували його походження від диких предків, що витривали в життєвій боротьбі завдяки здоровим легеням і доброму віддихові. Проте голос його лишався такий самий твердий, і руки не тремтіли, як у Кернса.
– Я покриваю ці десять тисяч. Не думай, що я тебе злякався, Маку. Це я через оте Джекове серце.
– Серце не серце, а я ще додам п’ять, – сказав Макдональд. – До прикупу в мене була найкраща карта, гадаю, що так воно й тепер.
– А може, моє серце після прикупу ще дужче тьохкає, – відмовив Кернс. – От так мені й нашіптує – мовляв, лізь, Джеку, ще вище, – і я накину ще п’ять тисяч.
Буйний День відхилився на спинку стільця й, підвівши очі на лампу, почав лічити вголос:
– Я поставив дев’ять тисяч ще до прикупу. Потім покрив і накинув двадцять одну. Разом тридцять. У мене ще лишається десять тисяч усього.
Він нахилився вперед і глянув на Кернса.
– Крию ці десять тисяч.
– Можеш іще набавити, коли хочеш, – відказав Кернс. – Твої собаки в грі підуть за п’ять тисяч.
