зі всемилостивою богинею Факою.
Поміж підданих Кнєзевих теж не всі такі згодні, та покірні, та до праці охочі. Особливо в розпал літа, коли сонце так сильно припікає, а на схилах гір понад Рікою растаман-трава шелестить п’ятипалими долоньками свого стрільчастого листя. Після другого Спалаху растаман-трава особливо буйно розростатися стала в урочищах попід Щекавицею, у ярах та на осоннях. Цвіт її півзасохлий збирають і споживають переважно хто молодші, хоча це Кнєзем престрого заборонено. Азар’ян із гриднями аж казиться, як довідається, що когось у заростях растаман-трави завважили. Одразу скачуть туди й січуть винних гарапниками. А найгірше бува, як ті винні вже спожити растаман-трави встигли. Тоді вони такими спокійними та покірними робляться, тілами своїми не володіють. Лежать чи сидять нерухомо, у небо очима розплющеними втикаючи, наче сни наяву дивляться. Не втікають, не опираються, тільки стогнуть під ударами гарапників.
Отак днями і янка-растаманка життя своє закінчила. Її коханий Кирюха саме напередодні вниз Рікою вирушив. Він теж дивний, той Кирюха. Живе відлюдьком в ген угорі, понад Рікою, і міст будувати не ходить. Кнєзь чомусь до нього благоволить, Азар’янових посіпак посилати не велить. Часом і на пораду до себе кличе. Хто б почув ті розмови (а їх можна хіба крадькома підслухати), був би дуже здивований, бо нічого-нічогісінько з них не второпав би. Слова всякі незрозумілі: «мотори», «батареї», «бензин», «бартер», «вогнепалка»… І слухає Кнєзь того Кирюху, ніби підліток слухняний повчання волфа десь на горі, тільки головою покивує та, чого не збагнув, сором’язливо по раз-другий перепитує.
А вже як вибереться Кирюха вниз Рікою, то бере човен великий, якого ще перві люде зробили, із залізякою на кормі, та й вигрібає веслами за течією. А як далеченько вниз від граду відпливе, розповідають, то над тією залізякою на кормі схилиться, щось там помудрує, поколупається – і раптом шум та грім над водою розлягається, і човен раптом летить понад водою, як стріла, що й два чи три десятки гребців його б не наздогнали. Хтось, напевно, бачив, бо просто так поговору не пустили б.
Повертається ж він проти течії так за днів двадесять або й пізніше, привозить товару повен човен: і солі, у мішки напакованої, і курток дорогих, шкіряних, надзвичайно акуратно й зграбно пошитих, таких лискучих та прегарних, що тільки гридні Кнєзеві в них потім ходять; не те що смердові нікчемному, а й вільному чоловікові до такої одежі зась.
Так-от, як відплив Кирюха вниз Рікою, то наступного дня його дівчина, янка-растаманка, на роботу не вийшла. Вона й раніш не вельми до тієї роботи рвалася, так хіба, щоб десятники відчепилися, вийде, за кошик візьметься, ніби землю носити, – а сама в небо понад Трухан-айлендом усе собі дивиться. Її штурхнуть, штовхнуть, підженуть – Вона кошик неповний піднесе та край дамби висипле. А потім знову стоїть, руку під бік, та в небо вдивляється.
А цього разу янка-растаманка й зовсім берега пустилася. Уранці
