Ровенського педінституту, танцювальний ансамбль «Діти Чорнобиля» міського Палацу піонерів, вокальний квартет співаків-солістів обласного управління культури та інші творчі колективи обласного центру. По закінченні концерту має бути прийнята колективна резолюція нашого пленуму, голосування проводитиметься запрошеннями, оскільки тут серед нас є чимало безпартійних, які не можуть голосувати партквитками. Тому особливе прохання – бути уважними й не губити запрошень!
Папка з рукописом Степаниди Добромолець робилася все важчою й важчою. Ецірван перекинув її з руки в руку. «Що ж за шедевра створила стара? Добре, пізніше зазирну, поцікавлюся». Шлойма взяв папку під пахву й притис ліктем до боку. Хотілося палити, але зупинитись не видавалося можливим. Його провожатий швидко крокував попереду паркетним коридором, зрідка озираючись.
– Сте-е-епом! Сте-епом! Йшли у бій солда-а-ати! – ревнув у котрійсь із бічних кімнат жіночий хор. Дві цицькаті хористки у вишиванках і довгих чорних спідницях, перемовляючись, пробігли коридором, проминувши Самчука й Ецірвана, і щезли за жовтими полірованими дверима. Червоно-зелена килимова доріжка, звиваючись коридорами, вела Шлойму в незнані надра Дому політичної роботи.
А Дім політичної роботи виявився не просто чималим, а майже безмежним у своєму внутрішньому просторі, що людину з вищою технічною освітою, яка читала замолоду журнали «Техника молодёжи» і «Знание – сила», певно, наштовхнуло б на думку про існування четвертого виміру. Насправді ж десь у глибинах своїх, після ряду сліпих безвіконних галерей він непомітно переходив у приміщення власне обкому, яке було набагато більшим, принаймні іззовні. Нарешті після спусків і підйомів численними сходами, вкритими червоно-зеленими й зелено-червоними килимовими доріжками, яких Шлойма вже не спромігся порахувати, збившись між п’ятим і шостим сходовими прольотами, його ввели крізь красиві різьблені двері до просторої кімнати з темно-вишневими оксамитовими шторами на вікнах, від яких аж до підлоги зміїлись м’які золотисті китиці. У глибині кімнати, біля останнього вікна синьо світився екран комп’ютера, і плечиста чоловіча постать, схилившись, чаклувала над клавіатурою. Але спереду, ближче до центру кімнати, біля круглого різьбленого столика, заставленого всякими наїдками та напитками, сидів у зручному широкому кріслі-гойдалці, закинувши ліву ногу на праву тією знаменитою позою-«четвіркою», за якою німці в роки Другої світової майже безпомильно вираховували в своєму тилу американських шпигунів, сам перший секретар обкому КП СРУ Тарас Панасович Манасенко. Поверх темного костюма на плечі першого секретаря був накинутий лискучий шовковий східний халат, розшитий синіми й червоними перцями, отороченими золотим.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской
