поляків проводити спільні засідання сеймів, для чого магнатство Литви вигадувало десятки приводів. Цей факт є символічним з тієї точки зору, що, не дивлячись на посідання трону Королівства Польського й Великого князівства Литовського однією людиною, парламентська влада країн залишалась відокремленою одна від одної.
Це тривало до початку 60-х років XVI сторіччя, коли Королівство Польське нарешті отримало можливість запровадити унію, над якою у Кракові бились уже більш ніж півтора століття.
Люблінська унія 1569 року. Наслідки унії і не вирішені нею питання
Як видно з попереднього розділу, тривала боротьба Королівства Польського за домінування над Великим князівством Литовським і Україною, що входила до його складу, поступово привела до того, що фактично ці дві держави злилися в одне ціле, утворюючи на сході Європи досить потужну країну Ця країна обіцяла стати впливовим гравцем на арені європейської політики. Залишалось оформити союз юридично. Для цього й було проведено Люблінську унію, яка відбулася, у польському місті Люблін 1 червня 1569 року. Підписанню унії передували деякі події.
З початком Лівонської війни (17 січня 1558 року), котру Московське царство вело з Лівонським орденом, влада Великого князівства Литовського наиуважнішим чином ставилася до подій у Лівонії, маючи там свої державні інтереси. І врешті, після підписання 28 листопада 1561 року Віленської унії, яка передбачала співпрацю між великим князем Сигізмундом II Августом і магістром Лівонського ордену Готхардом Кетлером, Литва дала себе втягти у війну з Московським царством.
З того часу війна потребувала від князівства Литовського надзвичайно великого напруження сил і величезних витрат на утримання війська. Зрештою, бойові дії в Лівонії довели цілковиту неспроможність Великого князівства Литовського самостійно протистояти військам Івана IV Грозного, що стало приводом для невдоволення значної частини литовського нобілітету діями влади. Незадоволенням литовської шляхти не погребувала скористатись влада Королівства Польського, недвозначно натякнувши на сеймі, що у разі цілковитого затвердження унії Польщі і Литви Королівство Польське погодиться надати військову допомогу Великому князівству Литовському у війні проти Московського царства. На тлі таких заяв сейму Сигізмунд II Август, який раніше не виказував зацікавленості у впровадженні унії, став одним з найпалкіших прихильників об'єднання Польщі й Литви. І якщо магнатське угруповання князівства Литовського спочатку все ще чинило опір ідеї об'єднання, то з розвитком подій на театрі бойових дій у Лівонії воно все більше втрачало здатність опиратися Сигізмундові Августу, польським сенаторам і лояльній до Польщі частині литовської шляхти. У 1562 році відбувся наступ литовського війська на Смоленськ і Велів. Цей наступ призвів до того, що розгніваний Іван Грозний почав збирати велике військо для походу в Литву.
Судячи з усього, розмінюватись на дрібниці московський цар не збирався: його метою
