і багаторічні сумніви – так чи не так вона розпорядилася життям, дарованим їй Богом, – нарешті розвіялися.
Того ранку вона наважилася сказати йому те, що давно визріло в ній.
– Сідай, хлопче, – посадила його на лаву, коли він уже спорожнив третю миску свіжого запашного борщу.
– Ти вже скінчиш скоро школу, а що далі? – раптом отак просто з моста розпочала вона епохальну розмову. – Що ти, Андрію, собі думаєш? Може, підеш вуйковими слідами?
– То котрого вуйка? – утрутився в розмову батько. – Як ви таке важливе бюро зібрали без першого секретаря? – розрядив він напругу, що запала від таких несподіваних маминих слів. – Не годиться без голови сім’ї такі рішення приймати.
– Ти що, не видиш, шо він вроджений до священства?
Тато мав таку ж вдачу, як і мама, але на фронті, з якого він повернувся калікою, залишив добрячу дозу романтизму, що ним наділили його батьки.
– І де ти це священство бачила? – брав у свої руки розмову тато. – Ти що, не видиш, хто нині стоїть при престолі? Чорти!
– Спам’ятайся, що ти говориш! – затулила мама вуха руками, а відтак пішла зачиняти вікно, аби сусіди не чули.
– Ти що, не знаєш, що всі оті попи – кагебісти? Ти куди його посилаєш? – зміряв він важким поглядом усіх. – Не треба квапитися. Може, його в той клятий комсомол таки приймуть. Може, того чорта, котрий все питає про Бога, не буде там, на тім бюро. Може, щось іншого спитають і пропустять. Не може він вічно там сидіти. А як приймуть, можна йти вчитися далі. До університетів. Гріх його в колгоспнім ярмі тримати. Обдарував його Господь по самі вінця. За твою молитву. А ти ці дари в землю хочеш закопати?
Тієї ночі, після втечі на тік і почутого в кузові, він не спав. Батьківські приземлені доленосні матерії здалися йому дріб’язком. Андрій несподівано перевів розмову на інший регістр. Спершу розповів про те, що почув у кузові вантажівки.
– Коли я злізав з машини, мені здалося, що в той момент на мене звалився хрест. Дитинство – уже не виправдання. Треба його нести.
Запала тиша. Вона народжувала вибір, устократ вагоміший, ніж обирання шляху без п’яти хвилин випускником школи.
– Були б то інші часи, бандерівці того чорта повісили би на його ж городі, – Андрій чеканив слова, як коваль у розпеченій кузні. – Але забити диявола – найпростіше. Так їх не побореш. На місці однієї відтятої голови виростуть дві… Якщо це випало на нас, ми мусимо щось робити.
Паша неохоче ходив у цей похмурий, пофарбований червоним дім. Ще за Австрії тут була тюрма, у якій тримали Івана Франка, коли етапували з Коломиї до Нагуєвичів. За поляків тут розробляли плани пацифікації. Звідси ночами виїжджали загони Армії Крайової і палили українські села. Німці не могли не розмістити тут гестапо. Сотні українських повстанців скінчили життя в цих мурах. Але всі ці чужинські режими, що топталися по галицькій землі, не могли зрівнятися, докупи взяті, із КГБ, яке звичайно поселялося
