трус ты ебаный! – затопив йому в пику зі всього розмаху начальник КГБ. – Небо на него упало, козел недорезанный. Селюки со свечками вышли, а он усрался.
– Які селюки? – витираючи заюшеного носа, мимрив райкомівець. – Хто їх покликав?
– Много вопросов, – засовував Феофанов у кобуру пістолет, яким невідомо на кого махав, бо навколо нього були тільки його бійці й отой непотріб валявся під ногами.
– Есть много вопросов. Ничего, со всеми разберемся. А с тобой – в первую очередь, сука ты паршивая, – копнув його щосили, зганяючи злість, від якої його тіпало.
– Как они узнали, что ты, падло, полезешь туда?
Раптом під полуторкою заскавчав пес.
– Заберіть його, – зарепетував Паша. – Вони розірвуть нас. То не просто собаки. То чорти повзають довкола християнської святині.
Бійці звідусіль почали штрикати автоматами, але гавкіт не вгавав.
– Может, прошить автоматной очередью? Действительно, выскочит и покусает, – запропонував один із солдат.
– Ты что, тоже в штаны наложил? Собаки испугались. А ну-ка выкуривайте смелее. Хочу я на него посмотреть. Не боись – потом пристрелим, – скомандував Феофанов, який чи не єдиний не втрачав контролю над собою та ситуацією.
Бійці назбирали бадилля й засовували під машину. Коли порожнина між днищем полуторки і землею була вщерть напакована горючим матеріалом, підполковник крикнув:
– А теперь поджигай!
Почало диміти, суміш сухої трави й мазуту з дна машини роз’їдала очі. Солдати протирали їх, але від того ще дужче пекло. Загін дружно розплакався, бо попіл пороз’їдав зіниці, що аж випирали з голови.
І раптом звідти, з чаду, з-під машини вискочив велетенський пес. На двох лапах. Скавулів і гарчав, забившись у кущі.
– Так це ж не пес! – лише раз радісно за всю цю жахливу ніч вигукнув Паша. – Так це ж Діма!
– Кто таков? – перепитав підполковник, цілячи з маузера по кущах. Йому вже теж почало дошкуляти це пекло, що впало на землю.
– Это и есть черт, как о нем в книжках пишут. На двух ногах, гарчит и лается. В темноте роги не приметны, небось. Сейчас мы этого черта и уложим, – чекіст не подавав виду, що перше побачення з живим чортом обсипало його холодним потом.
– Не стріляйте! Це ж Діма, водій полуторки! – неначе теж по-звірячому завив Харкавий. – Не стріляйте. Не беріть гріха на душу! – У нього раптом сяйнула думка, що ця чекістська братва після Діми і його може-таки тут порішити. Під гарячу руку. Пристрелять, як собаку, а потім навигадують усіляких нісенітниць. При спробі втечі. З церкви впав і вбився. Вони можуть що завгодно понабріхувати.
– Я тебе дам грех, урод ты паршивый! Слез из церкви и попом объявился. А ну-ка, если этот взбесившийся – твой подельник, вытягивай его сам.
Під дулом підполковник погнав Пашу в бік кущів, з яких чи то гарчало, чи то вже сичало.
Відступати було нікуди. Паша почав благати ту тварюку
