і справді будуть представлені широкі верстви простих людей.
Грушевський поблажливо посміхнувся. Митрополит пас задніх. Нехай же відразу і знає це своє, заднє місце. І Грушевський сказав:
– Я щасливий, графе, що ви підтримуєте мою ідею. По всіх повітах і волостях я утворюю зараз «селянські спілки» – звичайно, з елемента, міцно зв'язаного з землею, отже національно-свідомого, а не з якихось там зайд та перебендь. Невдовзі я скличу з'їзд делегатів «селянських спілок», які й оберуть до Центральної Ради своїх представників.
Шептицький уважно вислухав і схвально кивнув:
– Чудово, пане професоре! Божий промисел кермує вашим прозірливим розумом. Прецінь, вашу геніальну ідею варто розвинути далі. Нічого не поробиш, пане професоре, – знову зітхнув він, – але, всупереч вашій блискучій концепції, вони таки є на Україні – українське робітництво. Треба, пане професоре, щоб українські робітники, або, як кажуть тепер – пролетарі, – теж надіслали своїх послів до Центральної Ради. Тоді для української справи і не буде страшне гасло «Хай живуть Ради»: ви ж спрямуєте діяльність Рад на боротьбу за національне відродження, а не на потурання темним плебейським інстинктам та небезпечній фразеології більшовиків. О, то буде нелегка справа, пане професоре, серцем співчуваю вам і молю Бога для вас о поміч!
Шептицький на мить молитовно звів очі д'горі.
Грушевський спересердя не міг всидіти на місці – він все підхоплювався з крісла і знову сідав, все поправляв пенсне на носі, все жмакав бороду і тяг її до рота. Шептицький наважувався замахнутись на незаперечність його наукового авторитету, насмілився закинути сумнів щодо його такої гарної концепції: нації без пролетаріату – з одного боку, та без буржуазії – з другого! Цього Грушевський йому ніколи не подарує! Та причин для іригації в Грушевського було більше, ніж тільки ображене честолюбство. Адже ідея – знешкодити небезпеку з боку робітників тим, щоб проголосити себе самого виразником їх інтересів, – була надзвичайно вигідна для будь-яких політичних комбінацій. І треба було мерщій вдатись до якогось хитрого ходу, щоб відзначити і тут свою першість.
Розпустивши бороду, Грушевський погордливо сказав:
– Я знову щасливий, графе, що ви висловлюєте мою власну ідею, власне, ту її дальшу частину, про яку я ще вам недоговорив. Річ, звичайно, не в моїй науковій концепції – відповідає вона чи не відповідає фактичному стану речей: залишимо питання чистої науки для людей науки! «Ле сьянс – пур ле-з-ерюдіт», не-с-па? – Він не міг, щоб бодай не ущипнути свого спільника-недруга. – Але нині ходить не о науку, а о політику! Прошу вас зважити на ту обставину, що в такій ситуації небезпечна партія соціал-демократів, нехай і наших українських соціал-демократів цього порнографічного писаки Винниченка, дістане забагато шансів, щоб демагогічно претендувати на збільшення питомої ваги в Центральній Раді!
Шептицький глянув Грушевському просто в лице, і Грушевський одвів свій
