я на Приятеля. Але таки не весь обладунок – у нього зовсім інша фігура, – а рукавички.
Пані. Хлопчики просто не могли втриматися від такої спокуси. Але, чесно кажучи, я не гадала, що він зуміє так сформулювати питання. Мабуть, його розум розвивався і без моєї допомоги.
– Я й не думала, що ти тут зустрінеш людей, тому пояснювати не стала, але, якщо ти сильно захочеш, обладунок стане чорним. І поки ти не даси нової команди, в будь-якому разі залишиться таким. Тільки треба сильно захотіти, дуже сильно. Ага, ось так.
Розмовляючи, дійшли ми до тіла звіра. Самець, даремно його Пані назвала кішкою. Вона, змахнувши з валуна сніг, сіла, я здер шкуру, вибив зуби – на намисто.
А Хазяйка дивна сьогодні: злитися перестала, але дивна.
– Розумієш, чоловічку… Я не знаю, як і сказати.
А ти просто скажи.
– Добра порада. Я розумію, ти сподіваєшся, але… Зараз я не зумію тебе забрати. І так прикидала, і сяк – не вийде. Доведеться тобі залишатися тут до весни і навіть, можливо, до літа. Але потім точно заберу, не доведеться йти до мисливців.
Ти тільки прийди, а я почекаю, скільки скажеш.
– І відвідувати тепер буду частіше. Ти щось попросити хочеш? Давай сміливіше!
Я, звичайно, подумав справжнісіньку дурість, але не сказав же – Вона сама в голові підгледіла. А коли ще в обличчя пирхнула, то… Замішалися в мене в голові думки з почуттями.
– Ану кинь клинок! Додумався, на жінку підняв!
А я тихо так бурмочу:
– Ти не жінка – ти відьма! Форкаєш! У голову дивишся! Моя голова! Граєшся, я не іграшка! Форкаєш!
Далі просто: раз – повалила в сніг, два – коліном на груди, – меча відбирати не стала…
Пані. Боялася я того меча – далі нікуди.
…Притисла коліном і щоки тре снігом – я й не помітив, як прихопило, – і сміється – не форкає, а сміється тихо, але добре так…
– Це тобі, щоб не забував, хто твоя пані! А це, – поцілувала в щоку, – за те, що добрий! Це, – цьом у другу, – за те, що хоробрий.
Майнула думка – повалити її в сніг, – стояла Вона нетвердо і в голову не дивилася (це я вже розбирати навчився, коли дивиться, коли ні), – але я не посмів.
Пані. А, між іншим, варто було спробувати. Як зараз пам’ятаю – в голові всякі пустотливі думки бродили – дуже вже мене насмішив цей заколот. і двері мого будуара, звідки я у цей світ з’явилася, були замкнені зсередини.
…Посміявшись, піднялася, глянула на мене суворо: лежи, мовляв, де лежиш, – обтрусила сніг і зовсім уже іншим тоном:
– Ти де в чому правий. За поняттями твого народу я, справді, відьма. і, звичайно ж, у мене є чоловік. тільки…
Пройшлася по снігу і різко повернулася до мене:
– Тільки я б ніколи не стала тебе так ображати, дарма подумав! до твого відома, я цю шкуру взагалі хочу повісити на стіну і навіть не в спальні. і… і не іграшка ти для мене, був би іграшкою – так би не піклувалась.
Пані. Пам’ятаю, я трохи не сказала:
