сироти» забув? Нагадають!
Перекладач. У цій баладі король обіцяє руку своєї доньки тому, хто дістане зірку з неба. Але коли з зіркою з'являється бідний сирота… «Не бува дивних див двічі поспіль», – посміхнувся монарх, як хижак.
Тут я на інше звернув увагу, бо на столі помітив оту штуку, яку жінка на галявині тримала в руках. Лук, впоперек прибитий до палиці! Не стріляють впоперек з луків.
До речі, лук увесь залізний, НАВІТЬ ТЯТИВА! Ось чого точно бути не може, так це залізних мотузок, а я пальцем торкаюся.
Ладно, не твоє – поклади, де взяв.
А оце – моє. Сам не знаю, звідкіля знаю, проте точно знаю – мої штани та сорочка. Не буває, до речі, такої тканини.
Я відчув. Я відчув, що в кімнаті хтось є.
І голос. Він все назавжди зробив зі мною – цей срібний голос.
– Не напружуйся, небезпеки немає.
І не може бути. З таким голосом – небезпеки бути не може.
Я обернувся.
Маленька смаглявка. Ну не можу я слів знайти. Очі сині, як зірки на небі.
Приписка на берегах рукопису жіночою рукою: «Це називається – не можу слів знайти»?
Одягнена дуже дивно – штани та куртка разом зшиті.
– Проситимеш місце за спиною?
Місце дружинника – про клан поки мовчить. Точно, на півдні ми. Там вожді чужинців до дружини беруть, аби родичів тримати в покорі. Тільки… Чия дружина? Батькова, братова чи…
– Погоджуйся, в мене служба весела!
В неї?! Жінка-вождиха?! То де це ми? На нашому острові немає вождих, я б знав!
– Вільним мисливцем бути справді добре, але ти б до них не дійшов. А могли б і не взяти тебе.
Я що, марив під час лікування?
– Так, наслухалась я про твої лиха.
– То ти мене лікувала?
– А то хто ж?
Вірний буду до смерті. їй – і тому, хто звіра прикінчив.
– Та я ж і вбила.
Жінка?! Кота?!!
– Дивися.
Взяла вона отой лук, що весь із криці та прибитий до палиці, та й почала щось ізбоку накручувати.
Тятива потяглася, роги лука пішли-пішли-пішли назад і притислись до палиці, а вона вставила коротку й товсту стрілу.
– Ходімо надвір.
– Можна не треба, – відповідаю.
Так стріляти – три кольчуги пробити можна, а не лише котячий череп. Тож що це – я її не порятував?
– Заспокойся, пропала б я без тебе.
Приписка на берегах рукопису. Щодо «пропала б» – необов'язково. Я не ходжу до лісу без, образно кажучи, туза в рукаві. Але ситуація була… обоюдогостра. І хто герой, той герой.
– Розряджений він був, арбалет мій. Птаха я вбила, тале. Пір'я знадобилося. А тут кіт… Піти… Втекти з цього місця не можна.
Від кота не втечеш, вона що, не знає?
Перекладач.
