могилці серед квітів – кості.Якби ж то повернулась
в розмай гордячка мила,
нехай би, озирнувшись на долину,
там поглядом ковзнула,
де в перший раз уздріла
мене в благословенну днину;
побачила б там каменину —
надгробок мій непишний —
і ніжно б так зітхнула,
що стиха б сколихнулась
могилка, а вона, невтішна,
сльозу змахне габою
і до небес обернеться з журбою.
Весняним цвітом крони
на неї засівали;
(мені коштовний спогад досі)
вона немов на троні:
її оповивали,
хмаринки цвіту, і на коси
спадали золотоволосі,
і на її туніку,
убравши у перлини
її саму й долину;
сідали пелюстки на ріку,
і тихе те кружляння,
здавалось, дихає коханням.
Я завжди твердив
у трепеті побожнім:
Вона прийшла із райських кущів —
я знаю твердо.
Лик вельможний,
манери, мова, сміх живлющий
зачарували мою душу,
мене від гордих істин
безжально відірвали.
Що робиш тут? – мене питали.
Я тут в гаю тінистім
такий шукаю спокій,
якого не знайду в обителі високій.
Якби тобі удосталь ті оздоби,
яких собі бажаєш,
могла б ти поміж люди вийти з гаю.
Разом з братом Ґерардо Франческо зійшов на верхівку однієї з гір Воклюзу, Мон-Ванту («Вітряної гори»), що височіє на 1912 м над рівнем моря і добре відома вболівальникам «Тур де Франс» як частина маршруту престижних велоперегонів і місце загибелі необачного британця Тома Симпсона. Оскільки Петрарка детально змалював це сходження і вказав точну дату – 26 квітня 1336 року, – воно вважається першим зареєстрованим в історії, що дозволяє деяким «фанатам» шанувати Франческо Петрарку також як «отця альпінізму». Насправді сам Петрарка надавав цьому сходженню іншого значення, про що мова трохи далі, оскільки подія ця, за деякими обставинами, пов’язана з написанням «Таємниці», саме того твору, що пропонує читачеві дане видання.
Однак далі в житті Франческо Петрарки відбувається подія не тільки значима, але набагато публічніша за все, що траплялося з ним досі: дійство, що розтяглося, в цілому, на кілька тижнів: увінчання Петрарки в Римі навесні 1341 року золотим лавровим вінком як короля поетів. Звісна річ, цей епізод не обминає жодна біографія поета, та й сам він не пропускав нагоди прямо і непрямо про нього згадати. Разом з тим, відшукати якісь конкретні подробиці практично неможливо, внаслідок чого доволі поширена думка, буцімто вся історія з увінчанням чи то вигадана, чи то дуже перебільшена. Насправді підстав сумніватися в самому факті «коронування» немає, але загадок навколо нього чимало. Річ у тім, що традиція увінчання лавром, пов’язана з культом Аполлона, покровителя мистецтв, захиріла ще за кілька сторіч до народження Франческо Петрарки і відновилася, фактично, тільки для нього, тут-таки знову згаснувши (Данте свого часу у Болоньї від такої честі відмовився). Хто був автором ідеї
