Старий поділ суспільності на войовничу й невойовничу верству показався непотрібним; повстали новочасні армії, де вся людність ставить своїх найпригідніших синів у ряди. Як бачимо, тут машина – карабін, армата, бомба і інші приряди воєнні – довела до знищення старого поділу праці. Щезла окрема воєнна верства, цілий народ покликано до оружжя.
Та й тут нові винаходи раз у раз витворюють нові поділи. Стародавні війська мали хіба дві часті – піхоту й кінноту, а кождий вояк мав при собі всяке оружжя: і лук зі стрілами, і спис, і меч. А тепер! І піхота різних родів оружжя, і кіннота, і артилерія, і інженери, і сапери, і фурвези, і Бог знає ще які відділи поштової, санітарної, морської служби. А скільки різнородної старшини, над тою старшиною ще старшини, і кождий ступінь має собі приділену якусь одну роботу, має її пильнувати, а до іншої не втручатися. То називається організація; із соток тисяч або мільйона людей робиться таким способом немов одно тіло, що на приказ, даний одним чоловіком – верховним зверхником того тіла, – порушується, йде, виконує таку працю, якої йому одному захочеться.
Але ся переміна в поділі людської праці на однім полі викликала величезні переміни на інших полях. Давніше військова служба була привілеєм немногих, вибраних людей, які зате мали власть і гонори в державі. Таких людей було небагато і рицарські війська були нечисленні. Не раз у старих літописах читаємо про страшні битви, де з одного й другого боку билося по чотири до п’ять тисяч люду; а де літописці зі страхом говорять, що в тій а тій битві згибло десять, двадцять або й сто тисяч народу, там звичайно при ближчім огляді те велике число показується вдвоє, вп’ятеро або й удесятеро перебреханим. Старі армії були, як на наші поняття, дуже маленькі; війни коштували недорого і були часті. Прийшла огняна машина і змінила се до основи. Супроти кульки карабінової найхоробріший рицар, силач чи заячесердий харлак однакові; новочасні армії не потребують смільчаків та силачів, лише «гарматного м’яса», але того м’яса мусить бути багато. Армії робляться численні – сто тисяч, п’ятсот тисяч, мільйон – одна держава преться проти другої, аби не дати себе випередити. В новіших арміях найважніша річ – оружжя, котре найліпше б’є, найлегше до переношення, найтривніше в уживанні, і тут також ідуть ненастанні перегони між державами. Раз у раз нові винайдення, уліпшення: тут бронзова сталь, тут карабіни-репетієри, тут механічні гавбиці, тут бездимний порох і так далі без кінця. А кождий такий винахід збільшує надію побіди для того, хто визискає його. Але ж такі армії – страшенно коштовні. Аби їх удержати, аби могти слідити за новими уліпшеннями, треба страшенних грошей, про які давнім державам ані не снилося. А що ж говорити про війну, де пропадають сотки тисяч людей, купи воєнного матеріалу, руйнуються міста й села. Для того тепер війни рідкі, а щоб удержати такі армії, мусила перемінитися ціла суспільність, треба було знести панщину, скасувати необмежену монархію, завести конституцію, новий спосіб оподаткування, позаводити фабрики,
