«політики польсько-угорської», се значить змагання, що йшло до повстання проти Австрії в злуці з уграми. Один із президентів тої ради Дзержковський та її член адвокат Дунецький були вислані на чолі численної депутації на Угорщину, аби оглянути терен і заключити умови. На жаль, одначе, діяльність у самім нутрі ради народової не дописувала. Дня 18 жовтня розв’язався комітет, вибраний нею для запомагання емігрантів, що вертали з заграниці. Сей комітет, зложений із 26 членів та такого ж числа заступників, не вважаючи на щедро напливаючі складки та майже силою збирані по провінції податки, лишив 1000 ринських довгу. Се був великий скандал. Не меншим скандалом було те, що Rada Narodowa погребла важну та жизненну думку домашнього конгресу, в якім мали взяти участь усі стани, всі корпорації, всі редакції, товариства і т. ін. Проект того з’їзду вийшов був від людей уміркованих, хоч і не сервілістів, які бажали не революції quand meme3, але тільки суспільної реформи.
Бачачи неможність спільного ділання з Радою Народовою, ті елементи, «прихильники ідеї про всевладність люду, демократи, радикали та всякого роду соціалісти», як самі вони називали себе, згуртувалися коло «Gazety Powszechnej», переміненої пізніше на «Postęp», якої видавцями були Кароль Відман, Євгеній Хшонстовський, Ян Захаріясевич і Генрик Сухецький4. Той часопис, який треба зачислити до найліпше редагованих галицьких видавництв, зробився незабаром органом виділу міського, що зав’язався дня 9 жовтня, далі органом головної коменди гвардії народової. Він був противний союзові з уграми, гаряче промовляв за розумне і справедливе трактування справи руської, за скликанням домового конгресу, для якого виставлено ось яку програму, досі не позбавлену життєвого інтересу. Конгрес мав обдумати способи до заспокоєння ось яких крайових потреб: 1) устрою громад на основах чисто народних, свобідних та демократичних; 2) регуляції відносин колишніх підданих, служебностей церковних та домінікальних на основах, прийнятих соймом державним і при помочі місцевих комісій; 3) національного виховання; 4) розширення прав гвардії народової; 5) реорганізації всіх нижчих і вищих урядів; 6) гарантії за торгівлю крайовими виробами; 7) заведення нових судів; 8) розширення статуту товариства кредитового земельного на всі селянські ґрунтові гіпотеки, отже, також на ґрунти рустикальні; 9) відділення адміністрації політичної та фінансової Галичини від цілості держави, аби наш край не був визискуваний для інтересів, що лежать поза його інтересами та добром, і був метою сам для себе; 10) поєднання релігійних обрядів, реформи інституцій духовних та церковних, відлучення церкви від держави, надання всіх прав громадянства священикам та по знесенню десятин, месового5 і т. ін. забезпечення їм удержання з інших джерел, і нарешті 11) скликання сойму крайового на якнайширшій основі виборчій, а власне такій, аби на кождих 25 тисяч громадян припадав один посол».
Я навів дослівно сю програму раз тому, аби показати, що й посеред загальної гарячки тоді дехто
Все ще
Перший і останній із них були урядниками львівського магістрату. Євг. Хшонстовський був дідичем у Західній Галичині і потерпів довголітнє ув’язнення в Куфштайні за участь у демократично-революційних конспіраціях 1830-х рр. Сухецький погиб у львівськім ратуші в часі його пожежі наслідком бомбардування.
Податок за відправу меси.
