коротко стрижене волосся. Світлий костюм, яскраво-синя краватка на тлі кремової сорочки, на рукавах блищать запонки. Ще піди пошукай бодай одного відвідувача, вдягнутого в діловий костюм! Сидить неподалік від нас, у руці тримає келих із червоним вином. На безіменному пальці лівої руки червоним сяйвом блищить перстень. Та понад усе мене привабив його погляд. Він манив до себе й наче промовляв: «Я вже все про тебе знаю!»
Я так і дивилася в його чорні очі, не маючи сили відірватися. Він робить ковток, відставляє вбік келих, підводиться. Аж тепер, сполохана, я різко відвертаюся, наче й не розумію, що він прямує саме до мене. Торкається плеча, і я здригаюся, знов зустрічаюся з ним поглядом і тану в ньому.
– Я хочу потанцювати з тобою.
Жодних «чи я можу вас запросити», «дозвольте» абощо… «Я хочу» та й годі! Хлопці з нашої компанії негайно втрутилися – мовляв, дівчина з нами, – та я їх зупинила. Підвелася й протягнула йому руку. Іноді, згадуючи ті події, ставлю собі питання: що б він зробив, якби я відмовилася?
Про це я також ніколи не дізнаюся. Бо це неможливо!
Я не зможу йому відмовити ні в чому.
Упевнена – навіть тепер, стільки років по тому.
Розділ 2
Губи неціловані і грішні,
Очі, божевільно голубі.
Що я зараз пам’ятаю про той вечір? Кожну мить і нічого.
Грала музика, майже не було світла, іноді по ньому чи по мені пролітали прожекторні промені, на мить освітлюючи обличчя. Його було байдужим. Саме так мені тоді здавалося, але це не викликало жодних емоцій – ані образи, ані бажання відмовитися від танцю. Ми танцювали – довго, не повертаючись до столиків, іноді занадто близько одне до одного. І тоді він напевно відчував тремтіння мого тіла – і ще ближче притискав мене до себе. Я розчинялася в безодні його чорних очей, мало що розуміючи, а потім у якусь мить усвідомила, що спираюся на холодну, покриту темно-синіми кахлями стіну, а він шалено цілує мої губи. Його руки на моїх сідницях, пальці перебирають тканину сукні, задираючи її. Збагнувши, що станеться далі, прийшла до тями.
Благаю:
– Не тут, будь ласка!
Він робить крок назад, здивовано дивиться на мене, наче щось розмірковує. Чому ж ти дивуєшся? Я віддамся тобі, невже не бачиш? Та не таким я собі уявляла свій перший раз! І аж ніяк не в такому місці!
– Тож де ти хочеш? – запитує в мене.
Я відверто жахнулася! Невже він мені пропонує вирішувати? Я навіть уявила, як приводжу його до себе, у мою спільну з мамою приватизовану комуналку, і мені стало ніяково.
Та ні, він лише іронізує.
– Іди за мною, – каже за кілька секунд і, не чекаючи, поки я поправлю одяг і зачіску, іде геть.
Мені б замислитися вже цієї миті. Він волів узяти мене в туалеті, як останню… Та що я знаю про їхнє життя? Мабуть, і їм таких умов не пропонують,
