style="font-size:15px;"> Панночка, чи глянула на нас, чи нi, простягла двi пучечки поцiлувати.
Стара всiх нас показує, – се Ганна, а се Варка, а се Домаха…
– Боже мiй! – аж крикнула панночка, разом стрепенувшись i в долонi сплеснувши: – Чи зумiє ж хто з вас мене зачесати, ушнурувати?
Стоїть i руки заложила, i дивиться на нас.
– Чому? – каже стара. – Зумiють, серце. А нi, то навчимо.
– Як тебе зовуть? – питає мене панночка та, не слухаючи мене, до панiї: – Ся буде менi!
– Так i добре ж; яку схочеш, серце: нехай i ся. Гляди ж, Устино (на мене), служи добре, – панночка тебе жалуватиме.
– Ходiм уже, бабуню; годi вже! – перехопила панночка; сама скривилась i перехилилась набiк, i очi чогось заплющує, i з мiсця зривається, – от стеменний кiт, як йому з люльки в вуса пихкають…
– Треба ж, голубко, – каже стара, – її на розум навчити: се дурнi голови. Я скажу те, а ти що друге, то й вийде з неї людина.
– Шкода, бабуню, що спершу їх не вчено! Тепер порайся! Було яку вiддати до мiста.
Та й говорять собi, наче про коней, абощо.
– Ой, Устечко! – журяться дiвчата, – яково-то буде тобi, що вона така непривiтна!
– А що ж, – кажу, – дiвчата! Журбою поле не перейдеш, та й од долi не втечеш. Яково буде – побачимо.
Та й собi задумалась.
IV
Увечерi кличуть: "Iди до панночки – розбирати". Ввiйшла; а панночка стоїть перед дзеркалом i вже усе зриває з себе.
– Де се бiгала? Швидше мене розбирай!.. Швидше: я спати хочу!
Я розбираю, а вона все покрикує на мене:
– Та хутче ж бо, хутче! Кинулась на лiжко:
– Роззувай!.. А вмiєш ти волосся звивати? – питає.
– Нi, не вмiю.
– Боже мiй! Горе моє! Яка ж вона дурна!.. Iди собi!
Дiвчата вже мене дожидають:
– А що, Усте? Що, сестрице? Яка вона, голубко? Що їм казати?
– Дурна я, – кажу, – дiвчата, бо не вмiю кiс iзвивати!..
V
Другого дня ранесенько прокинулась наша панночка. Умилась, прибралась, оббiгла усi будинки, увесь двiр, i в садку була. Така веселенька.
– Дома я! – каже. – Дома! Усе менi вiльно!
Цiлує стару панiю та раз у раз питає:
– Чи скоро в гостi поїдемо, бабусечко? А коли гостi до нас наїдуть?
– Та нехай же я перше сама тобою натiшусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!
– Та коли ж то вже я дiждусь, бабуню! В мене тiльки було й думки, що приїду додому – весело буде, людно, музики, танцi… Бабусенько мила, люба!
– Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тодi вже зараз i гостей проситиму.
Почалось прибирання теє. Стара скринi з комори викочує та оксамити, рубки тонкiї вибирає, та кроїть, та примiряє на панночку. Панночка аж пiдскакує, аж iз радощiв червонiє. То до одного дзеркала скочить, то у друге зазирне; склянку води вiзьме, то й там любує, яка вона хороша. То заплете коси, то розплiтає, то стрiчками перев'є,
