style="font-size:15px;"> Пом'явшись-повагавшись, Ясон скромно признається:
– Ну… хоч би і я. А що? Он Ахіллу було тільки шість років, а він уже левів та вепрів убивав!
– Так то ж Ахілл! – І дівчина стрибає на одній нозі перед розгубленим хлопцем. – То ж герой, а ти… Ой, не можу, ой, не можу… Ясон – герой! Ха-ха!..
– А ти не смійся!..
– Так смішно ж…
Фантазії Ясона починалися однаковісінько (яке-небудь найжахливіше страховисько, котре і уявити важко, негадано викрадає Ольвію) і так само закінчувались (Ясон після запеклої битви героїчно перемагає те всесильне страховисько і щасливо звільняє дівчину. Живу-живісіньку, тільки злякану трохи).
– І не страшно тобі, – насмішкувато доскіпувалась вона, – із страховиськами на герць ставати?
– Я не відаю, що таке ляк! – вперто вигукує хлопець.
– Може, скажеш, що ти й самої Ламії[10] не боїшся?
Ясон на мить задумується: Ламія? Це страховисько тим живе, що пожирає дітей, і батько, тільки, бувало, почне пустувати Ясон, застерігав: «Ой, гляди, щоб тебе Ламія не схопила та не згламала!»
Та заради Ольвії Ясон готовий на все:
– І Ламії не боюсь!
Ольвія тоді кепкувала, а самій радісно й утішно було, що заради неї маленький Ясон ладен битися з усіма потворами світу.
…О, то було незабутнє дитинство!
Похитуючись у кибитці, Ольвія, забувши про сльози, що течуть і течуть по її щоках, все згадує і згадує, бо тільки у спогади можна втекти від жахливої дійсності, а згадуючи, забуває про все і посміхається сама до себе, посміхається крізь сльози.
Спливли роки. Ольвія одного разу, ніби між іншим, нагадала:
– А страховисько ще й досі не летить. Оте страшне-престрашне, котре мене крало й на край світу несло, а ти, відважний герою, безстрашно мене звільняв із пазурів.
Юнак густо почервонів.
Від маленького фантазера Ясона з її дитинства у ньому хіба що лишилися блакитні очі та білявий чубчик, що стирчав так же смішно й задерикувато, як і раніше. Перед нею стояв стрункий юнак з ніжними, як у дівчини, рисами обличчя, сором'язливий, мовчазний. Він ніяково переступав з ноги на ногу, червонів, губився… А їй було приємно дивитися на нього, зніяковілого, із задерикуватим чубчиком і… гарного.
– Чи, може, ти вже не хочеш мене визволяти із пазурів того страховиська? – перепитала вона і чомусь зашарілась.
Вони стояли одне проти одного, стояли схвильовані, розгублені.
– Ні!.. – раптом палко вигукнув він.
Вона засміялась, аби не показувати своє розгублення.
– Невже мій Геракл наситився подвигами?
Він дивився їй прямо у вічі.
– Страшне-престрашне страховисько більше ніколи не посміє тебе навіть чіпати!
– Цікаво. Чому? – Ольвія почервоніла, бо спіймала себе на тому, що з хвилюванням чекає його відповіді.
І тоді Ясон зважився.
Хитнувся
Ламія – фантастичне чудовисько, що пожирає дітей і живиться їхньою кров'ю. Ламією лякали дітей (грец.).
