з'являтися селяни і ставати то коло ґанку, то під тином, то осторонь від загальної тисняви людей. І розітнулася знов команда:
– Перше півколо… круг…ом!
І все коло нашорошилося обличчями до ґанку. А на ґанку вже стояв ззаді ліхтаревого світла політрук. Він почав говорити, і його лице і постать були у темряві, тільки блищала бляшана зірка на будьонівці та пряжка пояса на животі:
– Товариші, вам не треба нагадувати про те, яке велике зло роблять нам повстанські банди. Вони гірші від найлютішого звіра. Бо звірі тоді небезпечні, коли випадково з нами зустрічаються. А повстанці шукають цієї зустрічі, але так, щоб напасти на нас ззаді. І не шкодують ні поранених, ні хворих, які самовіддано робили нашу загальну російську справу і опинилися тимчасово у бездіяльності. І ви мусите бути жалісніші до своїх товаришів, і мусите бачити і свій завтрашній день… Перед наші очі зараз ведуть бандита, і ваше діло згадати про робітничо-селянську Росію і від щирого серця зробити вирок бандитові… Увага! Його зараз ведуть…
І справді, саме в цю мить два червоноармійці вивели попід руки з сіней сільради дівчину на ґанок. І ті, що тримали ліхтарі, підняли у рівень з її обличчям світло. Голова її була без квіток і стрічок. Коса самотньо злягалася від потилиці на спину. Тільки рукави сорочки пишно майоріли мережками із-під чорної корсетки. Обличчя було простеньке, ніби дитяче, і дивилося перед собою так, неначе впізнавало між натовпом у вечірній темряві свою ласкаву долю. І здавалося, що воно б засміялося сміхом, яким зустрічають діти прихильну до себе увагу. Бо ж Леся Українка і для неї написала слова:
Я на гору круту кам'яную
буду камінь важкий підіймать,
і, несучи вагу ту страшную,
буду пісню веселу співать.
Та назустріч молоденькій патріотці і нашій Великій Поетці все повітря здригнуло несамовитим і диким ревом задоволення, що виявилося московською піснею:
В сєлє малий Ванька жіл,
Ванька Таньку палюбіл…
Тпру, ну, га-го!
Тпру, ну, га-го!
Рев, свист, тупання ніг і плескіт у долоні… Якби табун вовків, табун собак-вовкодавів і з десяток бузівків телят змішалося у один клубок звуків і боротьби, то таким би жахом не війнули на людину, як це сталося від москалів під літнім вечірнім небом перед сільрадою на Україні.
І два червоноармійці спустили вниз ліхтарі, а другі два повели оглушену переляком дівчину до червоноармійського кола. І розступилося воно, і впустило водіїв і дівчину до себе всередину, і замкнулося. І вся солдатня без команди повернулася очима в центр. І в ту ж мить верескнув повний несказанної розпуки крик молодої українки. Але його заглушив спів великої кількості пітних та розгарячених горлянок: зачули про таке та ще й про те, що у сільраді червоноармійці питалися і за Івана, то рішили, що і їм так може накотитися якесь лихо. І зійшли з рідного двору у сусідські села перебути поганий час. Та й забарилися так, що тепер не мали змоги з'явитися навіть на похорон матері.
І
