водою, щоб стовбури знаходилися на повітрі. Цю особливість до наших днів зберегли мангрові дерева, які ростуть у гирлах тропічних річок.
На болотах карбону росли цілі ліси з плаунів-лепідодендронів. Коли їхнє лускоподібне листя опадало, на стовбурах залишались характерні відбитки, що нагадували зміїну луску. Тому скам’янілі залишки цих траво-дерев люди в давнину часто сприймали як казкових кам’яних змій. Саме з таких лісів утворилися запаси кам’яного вугілля Донбасу.
Проте коріння карбонових рослин мало бути дуже міцним і розгалуженим, бо несло на собі величезні стовбури. Висота плаунових рослин, наприклад, сягала 40 м. Прямо від коренів стирчали пагінці, з яких виростали нові стовбури. Таким чином на одному місці утворювалося кілька дерев. А вузьке листя цих гігантів було завдовжки близько метра. Воно прикрашало не лише гілки, а й стовбури. Коли листя відпадало, на дерев’янистих колонах-стовбурах залишалися сліди різної форми: кільця, спіралі, ромби, шестикутники. Мабуть, це робило карбонові ліси дуже мальовничими.
Папороті теж утворили незвичні для сучасної людини великі форми. Такі дерева-папороті мали товстий стовбур і численні гілки з довгим і широким листям. Частина папоротей продовжувала розмножуватися спорами. Але виникли також нові голонасінні види. Їх насіння містилося в маленьких сумочках на листі, а коли визрівало, то падало на вологу землю або у воду.
У карбоні з’явилися і можливі предки хвойних рослин – кордаіти. Вчені гадають, що вони походять від папоротей. Але нащадки далеко переросли своїх прапрадідусів. Кордаіти виростали заввишки 40 м. При цьому довге вузьке листя, яке нагадувало стрічки, росло на самій вершині, а стовбур залишався голим. Зовні вони були схожі на сучасні пальми, але мали насіннєві шишки.
Внаслідок буяння рослин різноманітнішим ставав і тваринний світ. Їжі вистачало на всіх: травоїдні споживали рослини, ними, у свою чергу, харчувалися хижаки, а всі разом внаслідок еволюції щодалі утворювали все більше різних істот.
За часів карбону зникла більшість трилобітів. Їх знищили хижі риби, ракоскорпіони та головоногі. Трилобітів не захистило навіть набуте вміння зариватися у намул. Вороги знаходили їх і легко розгризали недостатньо міцний панцир. Не допомогло і переселення у прісноводні водойми. Хижі риби невдовзі з’явилися й там. Внаслідок цього від колишніх господарів кембрійських морів залишився лише один рід. А от молюски та брахіоподи почувалися добре. Вони досягли велетенських розмірів і мали черепашки завдовжки 30 см. Одночасно з’явилися предки сучасних мокриць, омарів та крабів.
Ще привільніше почувалися риби. Серед них було багато хижаків, особливо різних акул, чиїми кістяками геть завалені відкладення карбону. Серед них були й маленькі акулки, завдовжки не більші трьох сантиметрів, а були й такі, що сягали у довжину двадцяти й більше метрів. Деякі акули неодмінно здивували б нас своїм виглядом. Були, наприклад, чудовиська з клешнями
