Ця несподівана операція привела нападників до стрімкої поразки. Половина бійців їхньої 80-тисячної армії були вбиті чи поранені; територію вони захопили невелику й не втримали її. Але американські родини, що спостерігали за цим у своїх далеких домівках, бачили зовсім інше. П’ятдесят мільйонів глядачів побачили кадри розгублених морських піхотинців, сцени кривавої помсти та купи мертвих тіл. Найдраматичнішим моментом стала облога посольства США в Сайгоні. Хоча до головної будівлі так ніхто й не потрапив, а нападників швидко розбили, відзнятий матеріал зачаровував – а багатьох украй занепокоїв.
Охопивши сотню південно-в’єтнамських міст та селищ, Тетський наступ виявився найбільшою битвою В’єтнамської війни. Проте її справжній поворотний момент настав місяць по тому за вісім тисяч миль.
Легендарний журналіст Волтер Кронкайт вів вечірні новини на каналі CBS. Кронкайта вважали «найбільш вартою довіри людиною в Америці». Під час кількахвилинного монологу він заявив, що В’єтнамська війна ніколи не стане перемогою, яку обіцяли політики та генерали. У Білому домі це бачив президент США Ліндон Б. Джонсон. У відчаї він нібито сказав своїм помічникам: «Якщо я втратив Кронкайта, то втратив і серце Америки». Такою була влада рухомих зображень та звуку, пересипаних драматичними оповідями й спрямованих до десятків мільйонів осель. Відео не лише забезпечило новий рівень емоційної реакції, але й ускладнило заперечення інформації. Коли уряд заявляв одне, а телеканали показували інше, перемагали зазвичай канали.
Коли після винайдення супутникового покриття в реальному часі телебачення охопило ще більшу територію, схоже було, що це – кінець історії. Від слів, виведених у месопотамській глині, до трансляції з Місяця, нестримний поступ технологічних інновацій подолав перешкоди часу та відстані. З кожним кроком комунікаційні технології змінювали політику, підриваючи одні сили й водночас благословляючи інші. Попри незмінний оптимізм винахідників щодо соціальних перспектив та миру в усьому світі, кожна технологія врешті-решт переходила на військові рейки.
Менше з тим, усі технології пов’язувало одне важливе обмеження. Користувачі могли налагодити тільки безпосередній зв’язок, спілкуватися сам на сам, як за часів телеграфу чи телефону. Або ж один користувач міг зв’язатися з багатьма одночасно, як за поширення друкарського верстата чи радіо або телебачення.
Жодна технологія не могла робити все одразу. До появи ARPANET.
Перша комп’ютерна мережа зростала швидко. Не минуло й кількох тижнів після з’єднання комп’ютерів у Каліфорнійському та Стенфордському університетах у жовтні 1969-го, як до вечірки приєднався комп’ютер у Санта-Барбарі, а потім іще один у Юті. До 1971 року об’єдналися комп’ютерні лабораторії п’ятнадцятьох університетів. У 1973-му мережа провела своє перше міжнародне з’єднання, приєднавши комп’ютери Норвезької
