русини залишилися тут. Чому, питаєш? «Лядський то город», – сказали, забувши, що своїми руками його зводили, і на згарищах халупки будували, щоб тільки ближче бути до уцілілих від вогню своїх церков. Потім отямилися, з поклонами ходили до бургграфа, та було пізно. Лише кільком родинам малярів, ювелірів і ливарників дозволив патриціат поселитися на Соляній вулиці, яка нині Руською зветься. Бо кунштмістрів своїх у них мало. Там і я живу».
Арсен відтворив у пам'яті образ статечного майстра з чорною кучерявою борідкою, його поважну мову, і тиха радість напливала до серця гусляра: він завтра знайде старого друга і буде в цьому чужому місті не самотній.
У порожній корчмі блимали дві свічки: на шинквасі й на краю довгого стола. Арсен увійшов під закоптіле склепіння, присів скраю – корчмар-вірменин уже стояв біля нього в запобігливо-вичікувальній позі – замовив рибу та вино.
– Переночувати є де? – спитав.
– Аби гроші, – відказав корчмар, ставлячи на стіл кухоль з вином і на мідяній таці смажену рибу.
– Є гроші, – відказав Арсен.
Він був голодний, ковтав рибу великими шматками, запивав міцним вином – хміль швидко п'янив голову. «Десь там п'ють братове за здоров'я молодої», – знову тьохнуло боляче; Арсен не бажав більше цього болю, узяв гуслі, торкнувся пальцями струн і упівголоса заспівав пияцької пісні краківських жаків, яка проголошувала наймудріший сенс життя:
In tabernis quando sumus,
Nescimus, quia est humus,
Ubi multus timet mortem,
Sed pro Baccho mittunt sortem.[15]
У темному куті хтось заворушився, зарипіла лавиця, чиясь постать присунулася ближче до світла, і Арсен побачив перед собою худого, немов мощі, жовтолицього чоловіка, вік якого важко було вгадати. Світло свічки додавало обличчю ще більше мертвецької жовтизни, очі хворобливо блищали, чоловік п'яно похитувався, придивляючись до Арсена.
– Хто ти? – спитав Арсен, обриваючи гру.
– Агасфер… – відказав худий чоловік.
– Агасфер? Але ж ти на єврея не схожий, чому називаєш себе ім'ям Вічного жида-скитальця, який не дозволив Ісусові перепочити у своєму дворі, коли той ішов на Голгофу…
– І ти Агасфер, хоч теж не єврей. Хіба не бурлакуєш? Весь народ наш – Агасфери. А за що покутуємо – чей же давали притулок і ляхам, і уграм, і литвинам…
Худий чоловік похитував головою і говорив тихо, ніби до себе самого:
– І ти у Вавілон прийшов. А навіщо? Бог тут давно сплутав усі язики, а русинський з'їв. Ага, ти думаєш, що знаєш мову, яку розуміють усі, – музику. Ха-ха!.. Ти ж іще не чув про новий артикул, який видав краківський біскуп… «Не причащати святими тайнами комедіантів, котрі волочаться по корчмах, – велить він. – Лише тих, які розпогіднюють чола королям, князям і магнатам, – тих причащати і щедро платити за працю». А ти гадав, що твою мову зрозуміють усі… Ні-і, тебе ще вчитимуть, сім куп віників поламають дидаскали
