наближався. Вже в Орології – сінях палати – було повним-повно сановників, чиновників, чинів кувіклія[99], деякі з них, збираючись купками, по рангах, розмовляли між собою, деякі – найбільш поважні – сиділи на лавах і непомітно дрімали. Вони ждали, що от-от із-за завіси палати з’явиться папія, дасть знак входити…
Але папія не виходив. Вже в його каморі – першій від входу ліворуч – дієтарії приготували кадило, вже солодкий димок пробивався із-за завіси в палату, але срібні двері до покоїв імператора були зачинені, два кувікіларії біля них стояли німі, мовчазні.
Імператори Костянтин і Роман одягалися. Це була складна церемонія. Дієтарії принесли з камори святого Феодора великі скрині з царським одягом – дивітисіями з хламидами – і ларці з вінцями. Коли дієтарії вийшли, безбороді євнухи почали одягати імператорів…
На цей раз імператор Костянтин примусив себе довго ждати. Вже всі сановники з євнухів, патрикії, вищі чини гвардії стояли позад і обабіч трону, під стінами палати, натискували один на одного і намагались не ворушитись, вже папія – котрий уже раз! – у своїй каморі роздував і роздував кадило, співаки, що стояли за завісами, обливались сьомим потом, а імператора не було й не було.
Нарешті серед напруженої тиші, яка панувала в Золотій палаті, почулися кроки багатьох ніг із південної камори, примикарії дієтаріїв широко розчинили срібні двері, які туди вели, і імператор ромеїв Костянтин, а за ним співцарствуючий Роман з’явились на порозі.
За завісами почувся мелодійний спів хору Софії:
– Многі літа вінценосному імператору…
А імператор, у багряному, золотом шитому дивітисії, підперезаний широким поясом, з хламидою на плечах, ішов від срібних дверей, зупинився перед іконою Христа й вклонився, підійнявся сходами і дуже повільно сів на трон.
Тоді папія схопив своє кадило, пройшов з ним по палаті, починаючи від дверей на захід до трону імператора, обкурив царя, женучи на нього хмарки ладану й смирни.
– Многі літа богохранимому нашому василевсу! – гримів хор.
Так сидів на троні імператор Візантії – наступник бога на землі, василевс Нового Риму, владар мільйонів людей.
– Логофета![100] – почав він церемонію, звертаючись до папії.
Все сталось далі дуже швидко: розкривши завісу, папія вийшов в Левзіак, де вже ждав його адмісіоналій[101]. Той одразу викликав логофета. Ось логофет з’явився на західних дверях, упав ниць перед імператором, а позад нього стала княгиня київська Ольга.
10
Княгиня Ольга немарно провела багато часу на подвір’ї монастиря Мамонта. Серед людей, яких вона там зустрічала, траплялись такі, що побували у Великому палаці, і від них княгиня Ольга вже знала, які палати й чудеса є в цьому палаці, як і де приймають імператори, чула, звичайно, і про Золоту палату – Магнавру.
А все ж княгиня не могла уявити всього,
Чини кувіклія —охорона.
Логофет – церемоніймейстер.
Адмісіоналій —адміністратор.
