пообіцяв за це кожного року давати данину різними речами і грішми. І від того часу аж до мученицької смерті Христа панував Пілат над євреями Єрусалима.
Після смерті Ісуса Христа мудрі люди порадили Тиберію стратити Пілата. Почувши про це, Пілат сам себе проштрикнув ножем. Довідавшись про загибель Пілата, Тиберій сказав:
– О правда, він злою смертю помер від власної руки, яка не помилувала і убила Христа, а ми ще б могли змилуватись над ним. Якщо ж він так зробив, то прив’яжіть йому до шиї великий камінь і вкиньте в річку, щоб і пам’ять про нього з шумом навіки згинула.
Так і зробили. Євреї ж, радіючи, метали те смердюче тіло по воді, по повітрю й по землі, і були великі хмари, вітри, дощі і блискавиці, що аж люд дуже налякався. А потім римляни взяли те тіло і недалеко від Йордана-ріки вкинули його в глибоку порожню криницю, звідки й тепер, як розповідають, виходять злі духи і багато зла творять людям.
Так за несправедливий суд над Христом Пілат помер злою смертю, і пам’ять про нього з шумом на віки вічні згинула.
Казка про царя Адаріана
Був цар Адаріан і звелів боярам своїм називати себе Богом.
І не захотіли бояри, сказавши:
– Царю наш, чи ти думаєш, що не було Бога до тебе? Тоді назвемо тебе Вишнім, царем над царями, коли приймеш Вишній Єрусалим і святая святих.
Він же спорядив багатьох воїнів, пішов і взяв Єрусалим і, повернувшись назад, сказав їм:
– Як Бог звелить і скаже, так і створить, так і я створив; тепер називайте мене Богом.
Мав же він трьох філософів. Відповідаючи йому, перший сказав:
– Як неможливо боярину в царській палаті назватися царем і не вилетіти геть, так і ти, якщо хочеш називатись Богом, то виступи із Всесвіту всього і там звися Богом.
І каже другий:
– Не можеш ти називатися Богом.
І запитав цар:
– Чому?
Він же відповів:
– Мовить пророк Єремія: «Боги, що не створили неба і землі, нехай загинуть». Якщо хочеш загинути, царю, то називайся Богом.
І сказав третій:
– Господине мій, царю, допоможи мені якнайшвидше!
І каже цар:
– Що з тобою?
І відповів філософ:
– Корабель мій за три версти звідси тоне, а все багатство моє на ньому.
Відповів цар:
– Не бійся, я пошлю людей, і вони доставлять його сюди.
І каже філософ:
– Навіщо, царю, утруднювати людей своїх? Пошли тихий вітер, нехай врятує його.
Він же, зрозумівши, промовчав, і неприємно йому стало, і пішов він до цариці в палату.
І сказала цариця:
– Філософи випробовували тебе, царю, сказавши тобі, що не можеш називатися Богом. – Прагнучи втішити його в печалі тій, сказала вона: – Ти єси цар, ти багатий
