містеру Мартіну. Як ви гадаєте – я правильно вчинила?
– Дуже правильно, Гаррієт, дорогенька, дуже правильно! Ти робиш саме те, що тобі слід робити. Доки ти сумнівалася, я не висловлювала своїх почуттів, але тепер, коли ти повністю визначилася, я без вагань схвалюю твій вчинок. Люба Гаррієт, я дуже цьому рада. Наслідком твого одруження з містером Мартіном стало б припинення нашого знайомства, а це надзвичайно засмутило б мене. Доки ти хоч якоюсь мірою сумнівалась, я про це нічого не казала, бо не хотіла втручатися; але це означало б для мене втрату подруги. Я б не змогла приїздити з візитами до дружини Роберта Мартіна з ферми Еббі-Мілл. Тепер же я назавжди за тебе спокійна.
Гаррієт і не підозрювала про таку небезпеку, і тому ця думка вразила її надзвичайно.
– Ви не змогли б до мене приїздити?! – вигукнула вона з подивом і переляком. – Певна річ, не змогли б, але я про це якось і не задумувалася. Це було б жахливо! Така втрата! Люба міс Вудхаус, ні на що у світі не проміняла б я радості і честі дружити з вами.
– Повір мені, Гаррієт, мені було б невимовно боляче втрачати тебе, але так неодмінно сталося б. Ти геть-чисто відрізала б себе від гарного товариства. Мені довелося б порвати з тобою.
– Боже милостивий! Я цього ніколи не пережила б! Я померла б, не маючи більше змоги відвідувати Гартфілд!
– Миле, ніжне створіння! Тобі – і потрапити у вигнання на ферму Еббі-Мілл?! Тебе – і обмежити на все життя товариством людей неосвічених і неотесаних?! І як у того молодика ще вистачило нахабства тебе домагатися! Мабуть, він про себе дуже високої думки.
– Та я б не сказала, що він марнославний, – мовила Гаррієт, якій совість не дозволяла погодитися з такою огудою. – Він принаймні дуже добрий, і я завжди буду дуже йому вдячна, завжди поважатиму його… а це зовсім інша річ… Так, він, може і любить мене, але це не означає, що мені слід… Безперечно, треба визнати, що відтоді, як я стала у вас бувати, я побачила й інших людей… і коли порівняти їх за зовнішнім виглядом і манерами, то яке взагалі може бути порівняння… А один із них такий красивий та приємний! Проте я дійсно вважаю містера Мартіна дуже привабливим та люб'язним молодим чоловіком і маю про нього високу думку; він так любить мене і такого листа написав… Але залишити вас… ні, цього я не зроблю ні за яких обставин!
– Я дуже вдячна тобі, моя люба подруженько. Ніхто нас не розлучить. Жінці не слід виходити заміж за чоловіка тільки тому, що він зробив їй пропозицію, чи тому, що він любить її і здатен написати непоганого листа.
– Звісно, ні! Та і лист той надто короткий.
Емма зрозуміла, що її подруга має поганий смак, але не подала виду і натомість уголос зазначила, що це є істинна правда; і коли їй щодня довелося б терпіти сміховинні образливі манери свого чоловіка, то було б слабкою втіхою знати, що він здатен написати гарного листа.
– Авжеж, дійсно так. До чого тут лист! Головне – завжди бути в компанії приємних співрозмовників.
