Емма із задоволенням спостерігала, як старанно порпався він у своїх спогадах; водночас вона підмітила його щире бажання уникнути всього, що було недостатньо галантним або недостатньо люб'язним по відношенню до жіноцтва. Саме містеру Елтону були вони зобов'язані двома чи трьома найвитонченішими загадками; правда, після того, як він радісно й екзальтовано пригадав, а потім дещо сентиментально продекламував ось таку добре відому шараду:
У першому складі – господар,
У другому – щедрість сама.
А в слові – бентежність і подив,
І спокою більше нема, —
Їй довелося з жалем констатувати, що вони вже записали її декілька сторінок тому.
– А чому б вам не написати для нас власну шараду, містере Елтон? – спитала Емма. – Це стало б надійною гарантією її оригінальності та новизни, до того ж її написання було б для вас справою надзвичайно легкою.
Та що ви, ні в якому разі! Ніколи в житті не брався він за щось подібне. Куди там йому, з його більш ніж скромними здібностями! На жаль, навіть міс Вудхаус – він на мить запнувся – чи міс Сміт не вдасться надихнути його на такий крок.
Однак наступного дня певний доказ наявності натхнення все ж таки з'явився. Містер Елтон заскочив лише на хвилину, щоб покласти на стіл аркуш паперу з шарадою, котру, за його словами, його приятель присвятив молодій дамі – об'єкту свого поклоніння. Але з його поведінки Емма відразу переконалася, що він написав її сам.
– Ця шарада не призначена для збірки міс Сміт, – мовив містер Елтон. – Оскільки її написав мій товариш, то я не маю права жодною мірою виставляти її напоказ, однак прогляньте її – може, вона вам сподобається.
Сказане більше стосувалось Емми, ніж Гаррієт, і Емма розуміла, чому саме: він був людиною дуже сором'язливою і тому вирішив, що йому буде легше спілкуватися з нею, ніж зазирнути в очі її подруги. Ще мить – і він пішов. Трохи помовчавши, Емма посміхнулась і сказала, підсовуючи аркуш до Гаррієт:
– Візьми. Це тобі. Це – твоє.
Але Гаррієт уся тремтіла від хвилювання і не наважувалася до нього доторкнутися, тож Еммі, яка ніколи не боялася бути першою, довелося проглянути його самій.
Робімо, щоб усе пішло на лад…
Не тут, не у кімнаті – перший склад.
І далі – пахне ладаном трава,
Ворожка таємниць не відкрива;
Химерний шепіт з уст її зрина —
Щоб нитка між серцями, як струна…
Кмітливий розум все з'єдна в одне —
Хай ув очах томливих спалахне!»
Вона кинула погляд на шараду, поміркувала, збагнула її зміст, і знову прочитала, аби бути абсолютно певною, що правильно зрозуміла кожен рядок. Потім вона передала шараду подрузі. Поки Гаррієт – у безладному сум'ятті надії і нетямущості – ламала собі над нею голову, Емма сиділа, вдоволено посміхаючись, і подумки промовляла: «Чудово, містере Елтон, просто
