сундучком за спиною і клумаком попереду, – згадував екс-президент України. – Вперше побачив трамвай, тролейбус, зайшов у вагон і навіть сів. Та коли зайшли старші люди, відразу підвівся, поступаючись місцем, – ось воно, сільське виховання!» Як синові загиблого фронтовика студенту Кравчуку надали місце в гуртожитку. За звичаями тих часів, студенти без пільг наймали житло самі, власним коштом. Жив Леонід Кравчук у гуртожитку на 6-й Новій вулиці, тепер це вулиця Просвіти. У кімнаті жило 12 чоловік, а умивальник був схожий на величезне корито. Після третього курсу брав участь в освоєнні цілинних земель у Казахстані, працював трактористом, а жив у наметі.
На першому курсі хлопець відразу записався в секцію гімнастики, потім – на вільну боротьбу. Як спортсмен-аматор брав участь у змаганнях за факультет. Крім того, як любитель співати й танцювати, записався в ансамбль. Співати Кравчук любив українські народні пісні, а з танців найбільшу перевагу віддавав гопаку. Правда, юнацькі захоплення не позбавляли від необхідності вирішувати головну студентську проблему – де взяти грошей? Способи «лівих» заробітків були тоді найрізноманітніші. Один з них слід відзначити особливо: у студентські роки Леонідові Кравчуку вдалося підробляти натурщиком. «Я гуляв із другом по Хрещатику. Підходить до мені чоловік, представляється архітектором Лисенком і пропонує попозувати для його роботи. Мовляв, я підходжу за зовнішніми даними, – згадує Кравчук про зустріч з архітектором Михайлом Лисенком. – Я навіть не знав, що таке буває, що пам’ятники роблять з натури. Погодився. Після того протягом двох місяців ходив до Лисенка у майстерню, як на роботу. Як це роблять? Сідаєш на козла дерев’яного, тобі кажуть, як ноги тримати, і ліплять. Пам’ятаю, що отримував за це досить непогані гроші. Купував на них їжу, годував половину гуртожитку». Правда, як запевняє Кравчук, тоді він не знав, що це буде пам’ятник Щорсу. Цей монумент урочисто відкрили в Києві в 1954 році, він і тепер стоїть на вулиці Комінтерну. За словами Леоніда Макаровича, фігура у червоного командира – його. Зовнішність ліпили з фотографії. Хоча, за іншими відомостями, Щорса ліпили з кількох натурщиків, один із них зовні був дуже схожий на полководця.
Потім натурником студент-економіст Кравчук працював ще з художником Анатолієм Хмільком. На його картині «Шахтарське весілля» майбутнього Президента України можна впізнати серед сватів біля нареченого. Можна знайти молодого Кравчука і на відомій картині «Переяславська рада». Правда, наголошує тепер Леонід Макарович, художники малювали з натури не його лице – їх приваблювала спортивна підтягнута фігура. Працюючи вдень, він учився ночами. Згодом, у 1956 році, з групою студентів поїхав освоювати цілинні землі, за що отримав спеціальну медаль. «Збирали пшеницю. Я працював на тракторі, трактор освоїв ще в селі. Часом, працюючи по ночах, засинав у кабіні, – згадує Кравчук у книзі «Президент». – Не задрімати – непросто. Одноманітно гуде мотор, одноманітно трясеться кабіна, у степу – ні душі,
