твореній при дворі В.-К. Острозького. Проте факт присутності в роду князя-ченця, похованого в печерах Києво-Печерської лаври, не міг не впливати на свідомість представників роду Острозьких. Звідси їх посилена увага до Києво-Печерської лаври. На території її сакрального простору були поховані деякі представники цієї князівської династії. Водночас Острозькі виступали протекторами й жертводавцями лаври. Схоже, Федір (у чернецтві Феодосій) був канонізований пізніше, за часів митрополита Петра Могили, коли творився своєрідний пантеон православних святих, пов’язаних із Києво-Печерською лаврою. Правда, чомусь (і це виглядає дивно) він фігурує як святий Федір, а не Феодосій.
Хоча Федір сприймається як ревнитель православ’я, про нього збереглися оповіді, котрі засвідчують повагу князя до католицизму і навіть прихильність до цього віровизнання. Федору приписували заснування в Острозі католицького костелу й монастиря домініканців. Щоправда, ця інформація має легендарний характер.
Федір залишив після себе численне потомство – синів Дашка, Андрушка, Федька, Василя, а також дочок Федору, Анну. Син, що успадкував ім’я батька, Федір (Фредерік), прославився як учасник гуситських воєн і осів у Чехії. У той час чимало вихідців із Волині, очолюваних князем Корибутом-Вишневецьким, пішли на допомогу гуситам. Частина з них, як і Федір (Фредерік), не захотіли вертатися додому і знайшли для себе нову батьківщину.
Однак успадкував Острог і продовжив князівський родовід наймолодший син Федора, Василь, на прізвисько Красний (тобто гарний, красивий). Йому приписують укріплення Острозького замку кам’яними мурами (до того часу тут була лише кам’яна вежа, а огорожа – дерев’яною), будівництво на замковій горі церкви, а також спорудження інших твердинь, зокрема Заславської фортеці. Така діяльність давала можливість створити систему захисту від нападів татар на землях південної Волині.
Василь також прагнув розбудовувати свої князівські володіння. Він отримав низку маєтків від великого князя Литовського Вітовта. Щоправда, у боротьбі між князем Свидригайлом та королем Казимиром Ягеллоном, ставши на бік останнього, втратив місто Корець. Зате король компенсував йому цю втрату, надавши у володіння Лопатин, Красне, Тростянець, підтвердив набуття Осташина. Вважається, що Василь був одружений з родичкою Вітовта, княгинею Агафією. Від цього шлюбу мав двох синів, Івана та Юрія, а також дочку Агрипину-Катерину. Старший син Іван, залишившись князювати в Острозі, продовжив рід Острозьких. А його брат Юрій, отримавши місто Заслав (Ізяслав), започаткував рід Заславських (Жеславських). З часом ця князівська династія стала однією з найпотужніших на українських землях.
Князь Іван Острозький, одружений з княжною Бєльською, мав дочку й двох синів, Михайла й Костянтина. Йому вдалося розширити свої володіння, придбати нові села. Оскільки Михайло помер близько 1500—1501 рр. бездітним, рід продовжив Костянтин. Він зробив блискучу військову кар’єру. І заслуговує на окрему увагу.
