журися, чоловіче мій! Що довше, те стули, і буде коротке, а що коротке – натягни, то й буде довге, та кінчай живо корабель, бо взавтра потоп!
Тілько скінчив він корабель, аж земля і зачала в морі потопати. Злітаються пташки, збігаються звірі, а той відбирає зі всього по парі і впускає в корабель, їден тілько сильний птах-носорожець не хотів іти в корабель, за те його і покарав Господь, щоб він не гордів зі своєї сили…
Ото упірнула земля. Пливе корабель, пливе і носорожець, а птахи, бідні птахи, так і кричать, так і б'ються в повітрі. Уже, бідні, і із сили спадають, нігде відпочити, – а носорожець пливе собі, і ріг його, як віха, стирчить над водою. От ті птахи і сідають на той ріг, сідають та й сідають, а носорожець тримає. Далі не витримав та так і впірнув головою у воду. Птахи позлітали та й знову сідають, а носорожець ізнов у воду головою. І злітали, і сідали, аж поки зовсім не втопили носорожця. Ото ж то тепер і пропали носорожці з корінням і насінням.
Свята П'ятниця
Ось наварила я обідати, спекла хліб і сіла причесатися. Коли приїхали з поля син і невістка. Пообідали ми. Невістка позолила сорочки, і сіли ми з нею прясти. Пряли ми аж до вечора. Увечері входить до нас якась жінка – стара-престара, одягнена у свитку, причому свитка на ліктях подерта, і крізь дірки світило голе тіло. Ввійшла і каже:
– Доброго вечора! А що ви сьогодні робили?
А я й кажу:
– Спекла житнього хліба, вмилася, зачесалась, а невістка позолила сорочки, та й сіли удвох прясти.
– А ви, – каже, – забули, що сьогодні Свята П'ятниця?
– І справді, – кажу, – забула!
– Та ви, – каже, – хоч і пам'ятаєте, а все ж у Святу П'ятницю і хліб печете, і сорочки золите, й чешетесь, і прядете, а про те забуваєте, що в п'ятницю нічого цього не можна робити, тому що П'ятниця – така ж свята, як і інші, і що вона терпить за вас муки, коли ви її не шануєте!
Проказала це і скинула із себе свитку, а під свиткою, виявляється, нема ні сорочки, ні спідниці, а голе тіло, та таке попечене, подряпане, поколоте, і по всьому тілу пухирі такі величезні, як буханці.
– Ось, бачите, – мовила вона, – яка я попечена, позолена, поколота, які в мене пухирі? Коли ви печете хліб, у мене відразу ж вискакують пухирі, коли ви золите сорочки, я відразу ж покриваюсь попелом, коли ви чешетесь, на моєму тілі відразу ж з'являються басамани, коли прядете, це все одно, що мене колете, – тому я поколота.
Коли вона сказала нам це, ми відразу ж із невісткою давай хреститися, давай молитися. Ось Свята П'ятниця і каже:
– Ну, тепер прощавайте! Сьогодні я вам нічого не зроблю, лише дивіться ж – на майбутнє не печіть житнього хліба, не золіть сорочок, не прядіть і не чешітеся у Святу П'ятницю, коли ж робитимете все це, то на цьому світі вас спіткає лихо, а на тому світі кипітимете в смолі, і пектимуть вас, золитимуть і молотимуть веретенами, і терпітимете ви те, що я тепер зношу.
Промовила і з тим пішла.
П'ятниця
П'ятниця – молода дівчина, не зла, хорошо одягнена. Якщо помітить (а вона знає, що хто робить і що про неї думає),
