промовляє:«Що вже тепер на моїй голові три печалі пробуває:
Первая печаль – що я сім год пробувала,
Сірка Івана в очі не видала;
Другая печаль – що Сірченка Петра на світі живого немає;
Третяя печаль – що Сірченко Роман умирає».
В Івана Сірка був рідний брат, який загинув у Капустяній Долині, що на Черкащині, у бою проти польських військ навесні 1664 року.
Історики говорять і про родинні зв'язки між кошовим Іваном Сірком та гетьманом Петром Дорошенком: вони були кумами. Щоправда, дослідники сперечаються, хто в кого тримав дитину до хреста: Сірко у П. Дорошенка чи навпаки.
У тогочасному українському суспільстві шанували героїзм і самопожертву, був розвинутий культ героїчної особистості. Кодекс честі воїна мав за основу основ виконання обов'язку захисника і борця – захисника землі, де живе рідний народ і духи предків та борця з різноманітними ворогами. Бути керівником означало нести відповідальність перед тими, хто довірив йому владу. Відомо, що запорожці шанували своїх здібних полководців так само, як і не церемонилися з невдахами. Для козаків велике значення мали поняття честі й обов'язку воїна: «Хоч пан, хоч пропав – двічі не вмирати. Гей, нумо хлопці до зброї». І тому одним із стрижневих звичаїв у запорожців було побратимство, яке своїм корінням сягає ще часів скіфів. Коли хто з козаків обирав собі побратима, це означало, що віднині він за нього піде навіть на смерть. Обряд братання відбувався так: майбутні побратими, надрізавши пальці, капали кров у чашу з вином, занурювали в неї леза мечів, а потім, тримаючись один за одного, випивали. Після цього ніщо вже не могло розлучити їх. Джерела згадують, що в Івана Сірка також були побратими: Гнат Голобля, Павло Грибович, Грицько Дробиненко, Ярема Кваша, Григорій Минченко, Петро Перехрист, Григорій Чечельницький, Яким Тимнак, Яків Третяк та інші.
Розділ п'ятий
Роки звитяги
Політична та воєнна кар'єра Сірка припала на бурхливі роки Хмельниччини. Перше документальне повідомлення про участь кошового в цих подіях пов'язане із закінченням Жванецької битви 1653 року: він громить ординців, що брали ясир на Поділлі, повертаючись у Крим.
Запорозьке козацтво в 1654 році, після укладання Б. Хмельницьким військово-політичного союзу з московським государем Олексієм Михайловичем, було у непевному стані: чи залишатися вірнопідданими польського короля, чи визнати зверхність московського сюзерена, а чи то взагалі піддатись під протекцію кримського хана або турецького султана.
Джерела засвідчують, що Сірко не був серед тієї старшини, що безапеляційно підтримувала політичний вибір «Батька Хмеля». Він радше належав до тієї політичної партії, яка не схвалювала україно-московський союз 1654 року. Гетьман Богдан викликав його до суду за підбурення черні разом із полковником Іваном Богуном, але обидва втекли. Іван Сірко пішов за Дніпровські пороги, на Січ, де й залишився. Очевидно, конфлікт кошового з гетьманом Богданом позначився на його подальшій кар'єрі. І тому знову на політичній арені він з'являється тільки після смерті Богдана Хмельницького.
Козаки
