не рухався з місця.
– Ти що, іроде, не чув?!
– Славно зустрічаєте. Добре, хоч попередили, а не одразу шмальнули, – Сагайдачний владно дивився на гетьманських джур, примушуючи тих губитись у здогадках, хто перед ними.
– Ти хто такий? – тепер голос пролунав невпевнено.
Один із тих, що стояли позаду хрипкоголосого джури, наблизився. Деякий час вдивлявся в обличчя. Упізнавши, очманіло закліпав очима.
– Конашевич! – здивовано протягнув і повернувся до товаришів. – Братчики! Та це ж Сагайдачний!
Уся трійця повільно опустила мушкети і зняла шапки. Сагайдачний, відчуваючи втіху, зрозумів, що він для них не просто київський полковник, посаду якого обіймав у даний час.
Один із вартових шанобливо вимовив, ховаючи очі:
– Зачекалися тебе, батьку. Вибач, що не признали… Ми, як то воно… уже й не сподівалися тебе живим видіти… Весь табір гудить: убили турки нашого Конашевича.
– Не вбили, як бачиш, – похмуро відповів Сагайдачний. – Де Бородавка?
– Пан гетьман відпочиває, будити?
– Не треба. Де розташовано мій полк?
– Он там, – показав один з козаків, – поряд із запорожцями. Вони там у невеликій балці стоять.
– Добре, – він хвилю подумав і додав: – А гетьман нехай спить. Тільки б гетьманства свого не проспав…
Сагайдачний ударив коня і пірнув у темряву. Трохи поплутавши між возами й козаками, багато з яких спали покотом на землі, знайшов нарешті розташування полку, що ним командував. Він розбудив наказного полковника Івана Підмогильного й покликав джуру. Прибіг заспаний козачок, на ходу замотуючи очкур.
– Хлопче, давай прожогом по полках. Передай полковникам Богданові Куроші, Іванові Зискарю і Данилові Деркалю, щоб… Хоча ні. Ще передай Цецюрі Севрюку.
Так-от, скажи, що з ними хоче порадитися Петро Конашевич-Сагайдачний. Нехай терміново вирушають сюди. Усе, давай, давай!
Сагайдачний повернувся до Підмогильного, який щойно підійшов:
– Здоров був, пане Іване.
– Здрастуй, батьку.
– Ну, як ви без мене?
– Та ніяк! Козаки вкрай незадоволені.
– Чим?
– Гетьманом нашим, ось чим, чи то пак ким.
– Чи багато загиблих у тих чатах?
Підмогильний зовсім не здивувався поінформованості свого ватажка. Він уже давно звик до того, що Сагайдачний завжди в курсі всіх справ.
– Багато. Замалим не три тисячі людей втратили, а припасів так і катма!
– Чортів Яцько! Ну, добре, зараз тут будуть полковники, що їм я найбільше довіряю. Вирішимо, що робити.
Зайшли в намет. Підмогильний покликав джуру і наказав принести Сагайдачному щось попоїсти. Через хвилину молодик приніс казанок кулішу і чималий шмат м'яса. Однак Петро Конашевич відмовився.
