Quo vadis. Генрик Сенкевич
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Quo vadis - Генрик Сенкевич страница 12
Але на цьому бесіда перервалась – їх тепер несли людними вулицями, й гамір натовпу заважав розмовляти. З Аполлонової вулиці вони повернули на Римський Форум, де погожої днини перед заходом сонця юрмився гулящий люд, аби потинятися між колонами, розповісти й послухати новини, полупати очима на ноші з відомими особами, відвідати міняльні ятки, книгарні, крамнички ювелірні, з шовковим товаром, бронзовими виробами та всілякі інші, котрих була сила-силенна в будинках, які оточували частину Форуму напроти Капітолію. Половина Форуму, біля самісіньких схилів Капітолійського пагорба, вже була занурена в тінь, тоді як колони храмів, розташованих вище, золотіли в призахідному промінні на блакитному небі. Колони ж, які стояли внизу, відкидали довгі тіні на мармурові плити, й так багато було цих колон, що погляд губився, мов у лісі. Здавалося, всім цим колонам тут тісно – вони тяглися хто вище, розбігалися праворуч і ліворуч, видиралися вгору схилами, тулилися до фортечного муру або одна до одної, схожі на стовбури дерев, – одні вищі, інші нижчі, товсті й тонкі, золотаві й білі, то розквітаючи під архітравами квітками аканта[87], то увінчані іонічними закрученими рогами, то завершуючись простим доричним квадратом. Над цим лісом блищали різнобарвні тригліфи[88], з тимпанів[89] випиналися скульптурні постаті богів, крилаті позолочені квадриги, здавалося, от-от злетять із високих дахів у повітря, у блакитне небо, що мирно огортало це місто незліченних храмів. Посеред Форуму та по його окружності рухався людський потік: натовпи людей проходили під арками храму Юлія Цезаря, інші сиділи на сходах храму Кастора та Поллукса[90] або снували навколо невеликого святилища Вести[91], нагадуючи на тлі всього цього нагромадження мармуру рої різнобарвних метеликів або жуків. Гігантськими сходами, що вели від храму, присвяченого «Jovi Optimo Maximo»[92], спускалися згори все нові людські хвилі: біля ростральної трибуни слухали випадкових ораторів, голосно кричали торговці фруктами, вином або водою, змішаною із соком смокв; тут були й дурисвіти, що вихваляли чудодійне зілля, і провісники майбутнього, й угадувальники закопаних скарбів, і відгадувачі снів. Подекуди серед гамору й вигуків чулися звуки систра[93], єгипетської самбуки[94] або грецьких флейт. Люди хворі, благочестиві або чимось заклопотані несли до храмів свої жертви. На кам'яних плитах збиралися, жадібно дзьобаючи жертовне зерно, зграйки голубів, які нагадували рухливі строкаті й темні плями; вони то раптом із гучним шумом крил здіймалися в повітря, то знов опускалися на не зайняті людьми місця. Час від часу натовп розступався, даючи дорогу ношам, із яких виглядали пещені жіночі обличчя або обличчя сенаторів і вершників із застиглим на них виразом байдужості й пересиченості. Різномовний натовп голосно повторював їхні імена, додаючи уїдливі або хвалебні прізвиська. Між безладними гуртами подекуди проходили карбованим військовим кроком загони солдатів або стражників, які спостерігали за порядком на вулицях. Грецьку мову було чути довкола так само часто, як і латинську.
87
88
89
90
91
92
«Юпітеру Найліпшому Найвеличнішому»
93
94